ru 
Артур Гейлі – англієць, який емігрував до Канади, але називають його представником американської літератури, тому що всі свої основні твори він написав і спочатку опублікував у США. Завдяки величезному успіху на ринку друкарства він став автором, чиї книги розкуповуються в одну мить.
Ранній час
Фредерік Артур Гейлі був народжений п’ятого квітня 1920 року. Він виріс у Лутоні (Бедфордшир, Англія) в сім’ї працівника фабрики Джорджа Веллінгтона і його дружини Елсі Райт. Малюк з дитинства любив читати і писати. Його мама дуже хотіла, щоб син став видатною людиною, а не простим співробітником заводу, тому порадила йому навчитися стенографувати. Однак у 14 років він не продовжив навчання, оскільки не зміг виграти стипендію. Тому почав підробляти, а з 1934-го по 1939-й працював канцелярським клерком у Лондоні до того, як вступив у Королівські ВПС. Автор брав участь у Другій світовій війні як пілот та закінчив службу вже у званні капітана. У 1947 він емігрував до Канади, де отримав подвійне громадянство. Осівши в Торонто, він працював на багатьох посадах і в різних галузях, а також був редактором журналу «Автобусні та вантажні перевезення». Усі ці роки він не припиняв творити.
Кар'єра
У 1955-му автор написав сценарій, який назвав «Прямо назустріч небезпеці», і через рік його купила теле- і радіокорпорація в Канаді – це і стало початком професійної письменницької кар’єри. Історія створення сценарію така: одного разу, знаходячись у літаку, Гейлі задумався над тим, що могло би статися, якби відразу два пілоти вийшли з ладу через поганий стан здоров’я. Він усіляко домислював і ускладнював цю ідею протягом всього польоту, і в результаті залишилося лише перенести її на папір.
Сценарій адаптували в роман «Замок Джона» під псевдонімами Рональда Пейна і Джона Гаррода, де Артур виступав як співавтор. Його опублікувала у Великобританії сувенірна преса в 1958-му. Спочатку назва була оригінальна, проте потім роман перейменували на «Злітно-посадкова смуга нуль-вісім». Це було неймовірне досягнення, яке запалило зірку Гейлі-драматурга. Маючи такий успіх на телебаченні, літератор перенаправив свої сили в книжкове русло.
Його перша праця «Окончательный диагноз» вийшла у 1959 році. Завдяки детально прописаному і закрученому сюжету, різноманітності образів і розбору важливих соціальних проблем автор з перших рядків заволодів цікавістю публіки і позначив свою нішу у літературній сфері.
Книга оповідає про Джо Пірсона, головного патологоанатома, який ставить остаточний діагноз кожному пацієнту, а в кінцевому підсумку навіть самому собі…
Продовжуючи висвітлювати мінуси методів охорони здоров’я в Америці, романіст випускає книгу «Сильнодіючі ліки» (1984).
Романи «Аэропорт» (1968 р.) та «Перевантаження» (1979 р.) зачіпають негативну сторону технологічного прогресу, особливо ймовірність кризи з електроенергією.
Бурхлива люта заметіль завдає величезної шкоди міжнародному аеропорту Лінкольн за межами Чикаго, весь персонал аеропорту намагається вирішити цю проблему. Однак у повітрі залишився самотній літак, який з усіх сил намагається дістатися до місця призначення. Протягом семи скажених годин розігрується напружена людська драма, в якій блискучий менеджер аеропорту, зарозумілий пілот, жорсткий технік і красива стюардеса прагнуть запобігти катастрофі…
Протягом п’яти спекотних днів життя гостей, керівництва та робочих у найбільшому й елітному готелі Нового Орлеану сходяться воєдино. У власника є чотири дні, щоб зібрати гроші і врятувати свою нерентабельну власність. Генеральний менеджер, колись занесений у чорний список з готельного бізнесу, бореться то з однією кризою, то з іншою. Бунтівна спадкоємиця піде на все, щоб здійснити свої таємні бажання. Герцог і герцогиня у розкішних президентських апартаментах приховують злочин. А в одній з численних гостьових кімнат укривається професійний крадій…
Форд. Крайслер. Дженерал Моторс. Це велика трійка, яку критики звинувачували у жадібності, монополії і зловживанні суспільною довірою. У тіні цих високих гігантів знаходиться компанія American Motors, що прокладає власний шлях до величі. Адам Трентон, надзвичайно амбітний керівник, який відповідає за розробку проєктів, хоче вивести компанію в майбутнє за допомогою нового передового автомобіля, який сам же і сконструював. Але його цілеспрямована відданість роботі змушує забуту дружину шукати гострих відчуттів, роблячи Адама вразливим для зростаючої мережі обману, шантажу й організованої злочинності…
Однак читача в історіях Гейлі захоплюють не стільки суспільні питання, скільки точне зображення описуваного об’єкта. Те, як, плануючи сюжет наступного роману і тонко маніпулюючи нитками композиції, Артур у кожній книзі ще більше розкриває свою майстерність, так уміло врівноважуючи як захопливу фабулу, так і технічне наповнення. Коли Гейлі писав роман «Менялы», він зміг отримати допуск до механізму роботи двох великих фінансових банків, і йому навіть дозволили бути присутнім на засіданнях комітету директорів.
Бен Роселлі, президент First Mercantile American Bank і онук засновника компанії, робить шокуючу заяву про свою майбутню смерть. Не маючи нащадків, які успадкували би компанію, Роселлі знає, що виконавчі віце-президенти Роско Гейворд і Алекс Вандерворт – очевидні кандидати на його місце. Гейворд, який пропрацював у First Mercantile два десятиліття, зробить усе можливе, щоб залучити нових клієнтів і завоювати бажане президентське крісло. Вандерворт, новачок з Федеральної резервної системи, виступає за соціально відповідальний план зростання. А тепер виявлення фальшивих грошей і шахрайства з кредитними картами ставить під загрозу майбутнє самого банку…
У 66-річному віці, коли романіст писав книгу «Вечерние новости» (1990), він пройшов спецкурс із боротьби з тероризмом: брав участь у різних тренуваннях, таких як обеззброєння супротивника, ведення бою в закритих приміщеннях і навіть виступав у якості заручника. Йому знадобився рік після цього на складання плану майбутньої історії й облагороджування персонажів, а так само на збір структурованого матеріалу. Стільки ж пішло і на роботу над текстом.
Ведучий Кроуфорд Слоун, шанований репортер, який прославився як кореспондент під час війни у В’єтнамі, досягає успіху у непередбачуваному житті у відділі новин. Чи висвітлює він неминучу катастрофу, лихо, що терпить авіалайнер, тероризм у Південній Америці або заворушення у Східній Європі, чи має справу з холоднокровною політикою однієї з провідних новинних організацій Америки – він ніколи не втрачає холоднокровності. Оскільки у вечірніх новинах переважає тероризм, Слоун вживає заходів обережності, оскільки знає, що як представник американської демократії він є головною мішенню для радикалів. Але коли терористи викрадають його сім’ю, він сам стає новиною. Не бажаючи покладатися на допомогу безжальних керівників мережі, Слоун має намір сам вистежити викрадачів. Незабаром він дізнається, який жах ховається за гучними заголовками…
Такою пристрастю до вивчення технічних деталей автор виділявся серед інших літераторів того часу. Він пишався тим, що ніколи не вигадував своїх персонажів, а всього лише запозичував їх з реального життя і піддавав надзвичайним випробуванням – це і дало читачеві можливість відчути причетність до описуваних ситуацій. Автор, як правило, витрачав на кожну історію по три роки. Спершу він виділяв час для дослідження, потім півроку для заміток і наостанок 18 місяців для написання.
З початку 1990-х і до 1997-го року в творчості Артура Гейлі настала затяжна пауза. І лише у 1997-му він випустив новий твір «Детектив». Не зраджуючи своїм звичкам і вивчивши від А до Я всю інформацію, він брав участь деякий час у рейдах з поліцією Флориди, а також багато часу провів у архівах. Результатом став дивовижний роман з несамовитим сюжетом.
Детектив-сержант Малкольм Ейнслі, колишній католицький священник, збирається поїхати у відпустку, коли йому телефонують з камери смертників. Перш ніж серійного вбивцю Елроя Дойла посадять на електричний стілець, він хоче повністю зізнатися у своєму злочині тому копу, який його посадив. Щоб покінчити з цією справою, Ейнслі їде за чотириста миль до в’язниці штату Флорида. Хоча Дойл зізнається у десяти вбивствах, він усе ж наполягає на тому, що не скоював злочину, за який він буде страчений, – жахливого вбивства міського комісара і його дружини. У пошуках справжнього вбивці Ейнслі виявить те, що, ймовірно, і не хотів би ніколи з’ясовувати…
Після виходу романа «Детектив» Артур Гейлі відхилив будь-які запити на інтерв’ю, повідомивши: «Я сказав і написав усе, що міг». Насправді автор довгий час вважав, що його письменницька кар’єра – це просто якесь хобі.
Особисте життя
Артур Гейлі два рази був одружений. У 1944 році він зустрів першу дружину на світському банкеті у Генеральному консульстві Великобританії. Її звали Джоан Фішвік, і вона була співробітницею консульства. У них був дуже стрімкий роман, який 23 червня 1944 року завершився весіллям, і вже у 1946 в Англії, де він купив будинок, у пари з’явилися два сини, Роджер (1946) і Джон (1948).
Однак у липні 1949-го письменник зустрічає Шейлу Данлоп, англійську стенографістку, яка не так давно емігрувала до Канади. Ця зустріч і подальші взаємини з часом переросли у кохання. Проте у Гейлі з дружиною у цьому ж році у вересні народжується третій син – Марк.
У грудні 1949-го його перша дружина, ідучи з сім’ї, забирає дітей і вирушає в Іллінойс, США. У 1950-му автор починає шлюборозлучний процес, але процедура проходить досить повільно, тому, не чекаючи свідоцтва про розлучення, цієї ж осені Артур освідчується Шейлі Данлоп. І 14 липня 1951-го в Буффало, штат Нью-Йорк, після всіх бюрократичних перипетій їм нарешті це вдалося.
Їхній шлюб тривав більше 50-ти років, і весь цей час вони прожили на острові Нью-Провіденс, що знаходиться в архіпелазі Багам. У них народилося троє дітей: дочка Джейн (1 травня 1954), син Стівен (25 березня 1956), дочка Діана (1958). Шейла Данлоп у 1978 році написала книгу «Я вийшла заміж за бестселер».
В останній рік життя у літератора стався перший інсульт, який дуже підкосив його здоров’я. І вже 27 листопада 2004 Артур Гейлі спочив від другого інсульту.
Незважаючи на те, що як романіст Гейлі зник у 1997-му (тому що після вже нічого не було написано), він досі залишається одним з найвідоміших і запам’ятовуваних творців літературного світу, оскільки є прикладом того, як можна захопливо, інтригуюче і досконально писати на такі начебто «нецікаві» теми.
