Чеслав Мілош: безкомпромісний митець, який знайшов смак щастя

Стаття, Чеслав Мілош: безкомпромісний митець, який знайшов смак щастя, Персона

За художню сміливість, за те, що «з безкомпромісною проникливістю аналізує незахищеність людини у світі багатьох конфліктів», польський поет, прозаїк, есеїст та перекладач Чеслав Мілош отримав Нобелівську премію з літератури у 1980 році. Запрошуємо у подорож картою його життя, творчості і пошуків щастя.

Російська імперія

Першою зупинкою у цій мандрівці стане маєток Шетейні над річкою Невяжою в Російській імперії. Саме там народився Чеслав Мілош 30 червня 1911 року. Зараз це територія сучасної Литви, берега річки Нявежис. Прилегла дерев’яна церква XVIII сторіччя, у якій його хрестили, у селі Швянтібрастис, збереглася досі разом з оточуючими її столітніми дубами. На її церковному подвір’ї поховані його предки. Набагато пізніше на столі Чеслава Мілоша у його будинку в Каліфорнії завжди стоятиме зображення Швянтібрастиса у пам’ять про рідні місця.

Родина Чеслава Мілоша належала до спадкових польських дворян, які жили у самому серці Литви з XVI сторіччя. Його предки боролися за Кіргольм у 1605 році у польсько-шведській війні і брали участь у Січневому повстанні проти влади Російської імперії у 1863-му. Майбутній поет виріс на землях, де жила пам’ять і традиції багатонаціональної та багатоконфесійної держави – Речі Посполитої, що колись охоплювала території нинішніх Польщі, Литви, Білорусі та України. Він виріс серед безлічі мов (литовська, російська, ідиш, білоруська), релігій і звичаїв, що зробило його особливо чутливим до всіх національних проблем, расових та релігійних конфліктів, які стали прокляттям ХХ сторіччя, про що він у майбутньому напише не один раз.

Мілошу було дано щасливе дитинство у маєтку його бабусі і дідуся з боку матері, Зигмунта і Юзефи Кунатів, серед доброзичливої природи, у спокійному ритмі життя провінційних поміщиків, котрі шанували традиції. Чеслав Мілош чудово опише все вищеперелічене у своєму романі «Долина Иссы». Про Шетейні письменник також напише після чергового візиту в Литву через десятиліття – у вірші «Садиба» з циклу «Литва через п’ятдесят два роки», що увійшов до збірки «На берегу реки» (1994).

Дивно, але маленький Чеслав довго не міг навчитися мистецтву складати букви. Він не вірив, що йому взагалі коли-небудь удасться це. Він часто тікав від своєї матері – першої вчительки, яка керувала сільською школою і вчила його азам письма, читання і лічби. Він більше любив проводити час у саду серед фруктових дерев або в лісі біля річки. Невяжська долина вважалася серцем Литви та її найкрасивішими околицями.

«…відмінною рисою була темна зелень парків на схилах, які іноді досить круто спускалися до річки: білі маєтки через кожні кілька кілометрів і парк поруч з кожним з них, загалом старі липи, ясені та ялини. Іноді два особняки та їхні парки розташовувалися один навпроти одного, по обидва боки від Невяжі», – напише автор в «Землі Ульро».

Отже, Мілош був сином світу особняків і маєтків, описаного Міцкевичем або Сенкевичем, чиї романи Чеслав читав у дитинстві. Він належав до світу, в якому існувала сильна прихильність до Великого князівства Литовського і культивувався, за словами Мілоша, «домашній патріотизм» – прихильність до свого сімейного сусідства.

«Прекрасно народитися у малій країні, де природа людяна і співмірна людині, де протягом століть співіснували один з одним різні мови та різні релігії. Я маю на увазі Литву, землю міфів і поезії. І хоча …врешті-решт я польський, а не литовський поет, але пейзажі, а можливо, і духи Литви ніколи мене не полишали. Прекрасно чути з дитинства слова латинського богослужіння, перекладати у школі Овідія, вчитися католицькій догматиці й апологетиці. Благословен той, кому дано долею у шкільні та університетські роки таке місто, яким було Вільно, місто химерне, місто барокове, італійської архітектури, перенесене у північні ліси, місто, де історія відображена у кожному камені, місто сорока католицьких костелів, але й безлічі синагог… Тільки ставши університетським викладачем в Америці, я зрозумів, як багато ввійшло у мене від самих стін нашого старого університету, від формул римського права, що запам’яталися, від історії та літератури стародавньої Польщі, яка дивує молодих американців своїми особливостями: добродушною анархією, гумором, що обеззброює запеклі суперечки, почуттям органічної спільності, недовіри до будь-якої централізованої влади.
Поет, який виріс у такому світі, повинен бути шукачем дійсності шляхом споглядання. Йому повинні бути дорогі певний патріархальний лад, шум дзвонів, бажання відгородитися від натиску і наполегливих побажань наших ближніх, тиша монастирської келії… І раптом усе це виявляється відкинутим демонічними діями Історії, що має всі риси кровожерного божества», – скаже письменник у 1980 році у своїй промові нобелівського лауреата.

Те дитинство дійсно виявилося лише ідилічним вступом до драматичних поворотів долі тоді ще майбутнього лауреата Нобелівської премії.

Уже у 1914 році починається тривала подорож родини Мілошів аж до Сибіру після призову батька Чеслава до царської армії. Він був дорожнім інженером, будував мости і фронтальні зміцнення. У цей період, у вересні 1917 року, народився молодший брат Чеслава – Анджей, а після закінчення Першої світової війни родина була щаслива повернутися до Литви.

Сімейну географію Мілоша також доповнюють міста Вільнюс, Рига, Дерпт (нині Тарту), далекий королівський Краків. Батько Чеслава Олександр Мілош навчався у Ризькому політехнікумі, а мама Вероніка – у Кракові. Сам же поет отримав базову освіту у Першій державній чоловічій гімназії у Вільнюсі, після закінчення якої вступив на факультет гуманітарних наук Університету Стефана Баторія. Пізніше Чеслав був переведений на факультет права і соціальних наук. Незабаром, у 1930 році, він дебютував в університетському журналі «Alma Mater Vilnensis» з віршами «Композиція» та «Подорож». А в 1931-му Мілош став співзасновником поетичної групи катастрофістів «Жаґари» (польськ. Żagary).

Європа

Його книжковий дебют відбувся у 1933 році – вийшла поетична збірка «Поема про застиглий час». Він отримав визнання і був удостоєний премії Спілки польських письменників. Гроші, отримані від стипендії Національного фонду культури, дозволили Мілошу переїхати до Парижу на рік. Після повернення з Франції Чеслав Мілош працював на Польському радіо у Вільнюсі.

У 1936 році був виданий ще один том його віршів – «Три зими», завдяки якому Мілош став відомий критикам і читачам за межами батьківщини. І хоча не всі оцінювали його творчість позитивно, цю збірку вважають успіхом молодого Мілоша і важливою подією у літературному житті Польщі. Після невеликої подорожі в Італію письменник не став повертатися до Литви, а оселився у Варшаві, де відновив роботу на Польському радіо. Вірші та статті Мілоша стали регулярно друкуватися в польських літературних журналах.

Після початку війни Мілош опинився на фронті як журналіст. Так він потрапив до Румунії, а потім повернувся до Польщі, до Варшави. Тут він брав активну участь у підпільному літературному житті окупованої столиці. Під псевдонімом Ян Сируч він видав збірку Wiersze («Вірші»), яка стала першим підпільним поетичним виданням Варшави в окупації.

У 1942 році Мілош опублікував збірку антифашистських віршів Pieśń Niepległa («Непереможна пісня»), який мав велике значення для підпільної Варшави, й антологію популярних патріотичних віршів, які циркулювали тоді у стенограмах. У воєнний час, як і в будь-який інший період свого життя, Чеслав Мілош писав безперервно. Багато що з його спадщини 1940-х публікувалося вже після війни, зокрема у збірці «Спасіння» (1945).

Після Другої світової поет переїхав до Кракова. У 1945-1951 роках він працював чиновником у Міністерстві закордонних справ, був аташе з культури Польської Народної Республіки у Нью-Йорку, також працював у консульстві у Вашингтоні.

Приїзд Мілоша до Польщі влітку 1949 року став шокуючим одкровенням для поета, який усвідомив правду про тоталітарну систему. У 1950 році його призначили першим секретарем посольства Польської Народної Республіки у Парижі. Там 1 лютого 1951 року він звернувся до французької влади з проханням про надання політичного притулку. Незабаром він почав роботу над «Поневоленим розумом» – однією з найвідоміших збірок есеїв Чеслава Мілоша, виданою у 1953 році Літературним інститутом у Парижі. Приблизно тоді ж Мілош написав свій перший роман Zdobycie władzy («Захоплення влади») й опублікував вірш Światło dzienne («Денне світло»). У Парижі також вийшов його роман «Долина Иссы» (1955), збірка віршів Traktat poetycki («Поетичний трактат»; 1957) і нарис «Родинна Європа» (1958), що став однією з найкращих автобіографічних книг Східної Європи, перекладеною безліччю мов. У ній Чеслав Мілош ще півстоліття тому визначив на прикладі власної родини та її оточення, що означає бути уродженцем Східної Європи і якою повинна бути співдружність європейських народів.

«Кожному дана ниточка – його доля. Або він зловить її кінець і радітиме, що робить як треба, або не зловить».

Париж у житті Чеслава Мілоша також став містом кохання – тут, в одному з католицьких костелів, він вінчався зі своєю першою дружиною Яніною. Удруге письменник одружився у 1992 році, через 6 років після смерті Яніни, з уродженкою Сенфорда (США) Керол Тіґпен. Вона теж пішла з життя на 2 роки раніше свого чоловіка, у 2002 році.

США

У США Чеслав Мілош виїхав у 1960 році на запрошення університетів Каліфорнії та Індіани. Протягом 20 років Мілош поєднував роботу викладача з письменницькою діяльністю, а також займався перекладами польської поезії англійською мовою, за що у 1974 році отримав премію ПЕН-клубу Польщі. Завдяки чудовим перекладам поет популяризував, зокрема за кордоном, наприклад, вірші Збіґнєва Герберта, а для польськомовного читача зробив доступними творчість Т.С. Еліота, Сімони Вейль та ін. Він також переклав фрагменти Біблії з мов оригіналу. Сучасні поети наслідують приклад нобелівського лауреата, завдяки чому вірші Чеслава Мілоша доступні українською мовою, як у збірці «Підказний Мілош».

У 1977 р. письменник отримав почесний докторський ступінь Мічиганського університету в Анн-Арборі, а у 1978-му став володарем Міжнародної літературної премії Нойштадта і почесним доктором Каліфорнійського університету у Берклі. У ці ж роки була опублікована збірка його есеїв, присвячених темі впливу наукового прогресу на віру, релігію і, як наслідок, людську уяву, – «Земля Ульро», що вважається найбільшим досягненням письменника у цьому жанрі. Окрім есеїв, у письменника також дивовижно виходили портрети його талановитих сучасників, найкращі з яких зібрані у книзі «Велике князівство літератури».

У 1980 році після виходу на пенсію Чеслав Мілош отримав Нобелівську премію. Світове визнання дозволило видавати його книги на території Польщі.

Приблизно з середини 1990-х нобелівський лауреат часто відвідує Краків, хоча і продовжує читати лекції як запрошений викладач у Берклі. У 1997 році разом з Віславою Шимборською Мілош організовує Краківські зустрічі поетів Сходу і Заходу, які пройдуть ще раз у 2000-му. Із цього року Чеслав Мілош остаточно осів у Кракові, який з усіх польських міст найбільше нагадував йому Вільнюс. Тут він і закінчив свій земний шлях у 2004 році.

Через 5 років після його смерті Краківські зустрічі поетів перетворилися на найбільший поетичний фестиваль Польщі і всієї Центральної Європи – The Miłosz Festival, який регулярно проходить досі. Щоразу організатори обирають тему події, так чи інакше пов’язану з творчістю Чеслава Мілоша. Він вважається одним з найбільш плідних авторів ХХ сторіччя, а значить теми для подібних зустрічей практично невичерпні.

Ось лише частина його бібліографії:

1933 – Poemat o czasie zastygłym («Поема про застиглий час»)

1936 – Trzy zimy («Три зими»)

1939 [1940] – Jan Syruć: Wiersze (Ян Сируч «Вірші»)

1945 – Ocalenie («Спасіння»)

1953 – Zniewolony umysł («Поневолений розум»)

1955 –«Долина Иссы»

1957 – Traktat poetycki («Поетичний трактат»)

1959 – Rodzinna Europa («Родинна Європа»)

1969 – Miasto bez imienia («Місто без назви»)

1969 – History of Polish Literature («Історія польської літератури»)

1977 – «Земля Ульро»

1979 – Ogród nauk («Сад наук»)

1983 – «Свидетельство поэзии. Шесть лекций о недугах нашего века»

1984 – Nieobjęta ziemia («Величезна земля»)

1987 – «Хроники: сборник стихов»

1992 – «Поиск отчизны»

1994 – «На берегу реки»

1996 – «Легенды современности: оккупационные эссе»

2004 – O podróżach w czasie («Про подорожі у часі»)

P.S. Де шукати смак щастя

Чеслав Мілош через багато що пройшов і багато чого бачив. Усе, що ми асоціюємо з ХХ сторіччям, він спостерігав на власні очі: Росія і Сибір на початку ХХ сторіччя, рік Жовтневої революції на Волзі, маневри Першої світової війни, побачені з фронту разом з батьками; насичені подіями міжвоєнні роки у Вільнюсі та Варшаві, Друга світова війна у Польщі; стрімкий та мінливий світ другої половини сторіччя в Америці на посаді чиновника посольства, а потім у Франції у бідності; пізніше – більше 30 років у Берклі в США, у лабораторії світового прогресу і культурної революції, вже з позиції невідомого поета і професора слов’янських мов і літератури. Він бачив Польщу у протестах «Солідарності», розпад Радянського Союзу, релігійні війни на Балканах і розпад Югославії.

Чеслав Мілош також пережив шалене прискорення цивілізації, науково-технічну революцію. Він навчився писати у світлі гасової лампи, подорожував у кінному екіпажі курними дорогами, а потім використовував комп’ютер та Інтернет. Усвідомивши все це, ми побачимо, як світ подорожував перед його очима, а його творча спадщина дасть відповіді, як змінювалася разом з планетою особистість поета. Він сам був переконаний, що розуміння інновацій, роздуми і спостереження змін – один з маршрутів, що ведуть до щастя.

«…скільки живемо ми, стільки і переступаємо нові пороги усвідомлення, і лише у зазіханнях на найвищі пороги – смак щастя».

Автор поста: Нелли Самикова

Люблю подорожі та мотивуючі книги :)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *