Герман Гессе: «Я народився наприкінці Нового часу, незадовго до перших прикмет повернення середньовіччя…»

Стаття, Герман Гессе: «Я народився наприкінці Нового часу, незадовго до перших прикмет повернення середньовіччя...», Персона

Свою коротку автобіографію письменник починає ось так таємничо і трохи містично. А завершує він її історією про те, як він опиняється в ув’язненні, з якого тікає через картину на стіні, залишаючи своїх тюремних доглядачів розгубленими. І зніяковілими. У цьому якнайкраще відбилися ключові предмети творчого пошуку Германа Гессе: межі правди і вимислу, можливості людського духу і мислення, взаємопроникнення буденності і мистецтва. Для порівняння пропонуємо більш приземлену версію опису його життєвого шляху.

Колесо Сансари

«Народження моє відбулося рано ввечері у теплий липневий день, і температура цієї години є та сама, яку я любив і несвідомо шукав усе моє життя і відсутність якої сприймав, як втрату».

Майбутній лауреат Нобелівської премії з літератури дійсно народився влітку, 2 липня 1877 року. Його батько Йоганнес Гессе був місіонером, а мати Марія виросла у родині теолога, що також служив в Індії. Незважаючи на рідкісні тимчасові переїзди протестантськими місіями, своєю батьківщиною Гессе завжди вважав Кальв. Це містечко на півдні Німеччини, неподалік від гір Шварцвальда. Тут письменник з’явився на світ, навчався у ліцеї, зрозумів, що хоче бути поетом і ніяка інша професія не принесе йому стільки радості. Вирішивши так у 13 років, наступні 2 роки Герман переводився з однієї школи в іншу і навіть якийсь час відвідував семінарію, і звідусіль він був виключений за порушення дисципліни, втечі і небажання вчитися. Конфлікти з системою освіти одного разу ледь не дійшли до самогубства, і з 15 років Герман займався вдома. Тоді він і розпочав перші проби пера.

Звичайно, шлях до літературного визнання був досить тернистим, а родина спершу не приймала позицію юнака. Це одна з причин, чому якийсь час Герман працював механіком у майстерні на фабриці, що виготовляла баштові годинники. Десь протягом року Герман також працював помічником свого батька. Трохи пізніше Гессе заробляв на життя у книжковій, а потім у букіністичній лавках, доки не отримав визнання на літературній ниві. Паралельно він додатково заробляв, редагуючи статті у місцевих газетах. Літературі ж письменник присвятив усе своє життя, починаючи з 26 років, щойно для цього склалися необхідні умови.

Приблизно у цей же час Гессе одружується з Марією Бернуллі, яка згодом подарує йому трьох синів – Бруно, Гайнера і Мартіна. У 1904 році вони переїжджають у відлюдну місцевість біля Боденського озера, де Гессе досить багато пише і текстів, і картин.

«Ще неабиякий час моє зовнішнє життя протікало спокійно і приємно. У мене були дружина і діти, будинок і сад. Я писав свої книги, я мав славу поета, гідного усіляких симпатій, і жив у злагоді з усім світом. …Я вирушав у славні поїздки Швейцарією, Німеччиною, Австрією, Італією, Індією. Здавалося, що все гаразд».

Герман Гессе дійсно любив подорожувати і знайомитися з іншими культурами. У 1911 році нарешті здійснилася його мрія вирушити у подорож Індією – країною, пов’язаною з історією його родини. Дорогою письменник відвідав Шрі-Ланку, Сінгапур, Індонезію. Після повернення родина Гессе переїжджає у Берн.

Війна

Перша світова війна, що почалася у 1914 році, шокувала письменника.

«Ні, я не міг розділяти радості з нагоди «великої епохи», і так сталося, що я від самого початку гірко страждав від війни і рік за роком з останніх сил захищався від нещастя, яке наскочило, видимо, ззовні, як грім з ясного неба, між тим як навколо усі на світі вели себе так, як якщо б саме це нещастя наповнювало їх бадьорим ентузіазмом».

Висловлювання Германа Гессе, що видають у ньому переконаного пацифіста, не стали йому в нагоді, адже в очах багатьох він перетворився просто на зрадника. Проте чуйна натура художника не давала Гессе переступити межу черствості і жорстокості.

«Не можу забути один маленький випадок з першого року війни. Я зайшов у великий госпіталь, силкуючись на правах добровольця відшукати для себе якесь осмислене місце у світі, що змінився, що тоді ще здавалося мені можливим. У цій лікарні для поранених я познайомився з поважною старою дівою, яка раніше вела заможне приватне існування, а тепер виконувала обов’язки доглядальниці у госпіталі. Вона зі зворушливим ентузіазмом розповіла мені про радість і гордість, які вона відчуває від думки про те, що їй дано було дожити до цієї великої епохи. …Я, безумовно, розумів ентузіазм цієї тітоньки, але я не міг його розділити, не міг його схвалити. Якщо на кожні десять поранених приходилося по одній такій захопленій доглядальниці, залишається визнати, що щастя цих дам було оплачене надто дорого».

Ситуація ускладнилася ще й хворобою дружини. У 1916 році лікарі підтвердили діагноз – шизофренія, і у 1919-му році подружжя розлучилося. Марію помістили у клініку для психічнохворих, а Герман виїхав з Берна. Напередодні, ледь оговтавшись після смерті батька, Герман Гессе починає відвідувати сеанси психоаналізу під керівництвом доктора Йозефа Ланга. Повторно письменник пройде сеанси ще рік потому, цього разу під наглядом Карла Юнга. Пізніше це, безумовно, вплине і на творчість Гессе.

З 1919 року Гессе живе у Каса Камуцці у Монтаньоллі, де зустрічає свою другу дружину, актрису Рут Венгер. На жаль, їхній шлюб тривав лише три роки. Наступного разу письменник одружиться вже у 1931 році з Нінон Дольбін, мистецтвознавчинею з Чернівців. Разом із дружиною вони переїжджають у Каса Росса (інші назви – Каса Бодмер, Каса Гессе), що стане тимчасовим притулком для багатьох емігрантів з Німеччини у період правління Адольфа Гітлера і націонал-соціалістів, включаючи Томаса Манна і Бертольда Брехта.

Позиція Гессе щодо війни як явища у період Другої світової не змінилася.

«…у мене все ще залишалася таємна надія, що з часом і мій народ – нехай не як ціле, але уособлений багатьма мислячими і відповідальними своїми представниками – піддасть себе такому ж випробуванню і на місце скарг і прокльонів на адресу злої війни, злого ворога і злої революції у тисячах сердець стане питання: у чому поділяю провину я сам і як мені знову стати невинним? Бо невинним завжди можна стати знову, якщо пізнати свій біль і свою провину і перестраждати їх до кінця, замість того, щоб звинувачувати в усьому інших».

Однак він став набагато обережнішим у висловлюваннях. Він так і не виступив з публічною заявою про підтримку або заперечення фашистського режиму, що знову зробило його зрадником в очах багатьох людей по обидва боки барикад. На той момент він був уже громадянином Швейцарії, однак продовжував співпрацювати з партнерським берлінським видавництвом. Частину його творів цензура Німеччини забороняла, але частину продовжувала друкувати уривками, які були зручні для існуючої ідеології. Це теж стало приводом звинуватити Гессе у потуранні фашизму. Сам же письменник у відповідь на всі звинувачення тільки ще більше замикався в собі, залишаючись наодинці з художнім світом.

«…картати весь світ за його безумство і бездушність – так на це не має права жоден з людей і жоден з богів, і я менше за всіх. Значить, у мені самому повинен був знаходитися якийсь непорядок, раз я вступив у конфлікт із загальним ходом світобудови…»

У 1946 році Герман Гессе став лауреатом Нобелівської премії з літератури завдяки своєму роману «Гра у бісер». Комітет відзначив прояв класичних ідеалів гуманізму у творчості письменника і його блискучий стиль.

Після цього Гессе не писав великих творів, лише малу прозу і листи близьким за духом людям. Стан його здоров’я погіршувався, і у 1962 році йому поставили діагноз – лейкемія. Герман Гессе помер 9 серпня того ж року, а через 2 дні був похований на церковному кладовищі у Монтаньоллі.

Плоди уяви

Герман Гессе був вірним своєму покликанню, залишивши багату літературну спадщину. Вірші він писав ще зі шкільної лави, а свою першу поетичну збірку «Romantische Lieder» («Романтичні пісні») опублікував на власні заощаджені кошти у 22 роки. Хронологія найбільш значущих його творів виглядає так:

Основні характеристики, які, на думку літературних критиків, відрізняють стиль романів, повістей, оповідань та віршів Германа Гессе, – це романтизм й автобіографічність. На його ранню творчість – це дуже сильно відчувається – вплинули твори Ґете, Новаліса, Шиллера. Як і класики романтизму, Гессе досліджував теми мандрів у пошуках себе, протиставлення людини і природи, героя і маси, а також вважав музику вищим мистецтвом. Недарма саме вона є особливою дисципліною у вигаданій ним Кастилії і складовою частиною гри в бісер. І саме на прикладі музики письменник розкриває проблему протистояння елітарної і масової культури у своєму романі «Степной волк», а головні герої «Гертруди» – професійні музиканти.

Якщо ж говорити про автобіографічність, то чи не кожне творіння Гессе досить прозоро відображає той чи інший період його життя, й у персонажів практично завжди є реальні прототипи. Так, у повісті «Под колесом» зображений той період, коли Герман студіював Євангеліє і стародавні мови у школі та семінарії у Маульбронні. Останній також став прототипом місця дії у «Нарцис і Ґольдмунд». Події в «Петер Каменцинд» перегукуються з окремими фактами біографії автора – смерть матері, життя у Базелі, подорож Італією. Роман «Гертруда» був частково натхненний стосунками Гессе з першою дружиною Марією, а ось криза їхнього сімейного життя легла в основу «Росхальде». У «Путешествие к земле Востока» персонажами взагалі є як вигадані герої, так і реальні історичні особистості.

Вплив методу психоаналізу на творчість письменника теж складно заперечувати. Символи та архетипи відіграють ключову роль у таких творах, як «Сіддхартха» і «Деміан». Останній взагалі присвячений дослідженню єдності добра і зла, концепції, близької до ідей психоаналізу.

У найважливішому романі свого життя «Игра в бисер» Гессе також повернувся до питання єдності протилежностей, об’єднавши культури Заходу і Сходу в образі філософа Йозефа Кнехта. Єднання цих цивілізацій було близьким і самому письменнику, вихованому в європейській родині з цікавістю до індійської культури.

Прагнення пізнати побут і філософію інших народностей знайшло втілення у численних подорожах Германа Гессе, спогади про які він фіксував у своїх книгах. Так з’явилися його «Записки про індійську подорож», «Курортник» і «Подорож в Нюрнберг».

Однак не тільки література була потребою Гессе. Життя відлюдника на природі і його любов до усамітнення стали основою для його художніх робіт у сфері живопису. Основні техніки, в яких працював Гессе, – це акварель і графіка, хоча пробував він себе у різних стилях. Виставки його картин, що пройшли у 2014 році у Бонні та в Штаді налічували близько 130 полотен, виконаних аквареллю, пером і кольоровими олівцями, гуашшю, пастеллю та навіть маслом. Основними темами живопису Гессе були пейзажі, інтер’єри, з раннього – сни й автопортрети.

Наші дні

Виставки мистецької спадщини Германа Гессе – не єдині заходи, які шанують пам’ять Нобелівського лауреата у наші дні.

Наприкінці 2019 року у київській Бібліотеці КПІ пройшла виставка, присвячена окремим моментам біографії письменника, під назвою «Між фронтами. Гравець у бісер Герман Гессе».

Іменем письменника названі кілька літературних премій Німеччини.

Його твори екранізуються (кілька варіацій «Сіддхартхи» з 1966 по 2003, «Степной волк» 1974, «Душа ребенка» 1981, «Нарцис і Ґольдмунд» 2020) і надихають сюжети музичних кліпів (наприклад, кліп на пісню корейської групи BTS знятий за мотивами «Деміана»).

Про самого письменника і його життєвий шлях також знято кілька документальних фільмів («Довге літо Германа Гессе» 1997, «Перший рай Германа Гессе» 2012) і написані книги («Мій Герман Гессе» рок-співака Удо Ліндерберга 2008, «Герман Гессе відповідає… на Фейсбуці» 2012 на основі активності на сторінці, присвяченій Герману Гессе, у згаданій соцмережі). Автором прижиттєвої біографії письменника у 1927 році став один із засновників дадаїзму Хуго Балль.

Сам же Герман Гессе радив читати його «біографію душі» у його власних книгах. Усю свою творчість він називав відображенням шляху свого духовного розвитку.

«Любов, по-моєму, найважливіше в світі. Пізнати світ, пояснити його, зневажати його – все це я залишаю великим мислителям. Для мене ж важливо тільки одне – навчитися любити світ, не зневажати його, не ненавидіти його і себе, а дивитися на нього, на себе і на всіх істот з любов’ю, із захопленням і повагою».