ru 
Хто би міг подумати, що звичайна п’ятирічна дівчинка, яка одного разу напише своє перше оповідання під назвою «Лобстер, якого неправильно зрозуміли», надалі стане однією з найупізнаваніших письменниць на планеті, опублікує понад 25ти романів перекладених 34 мовами світу, а також буде нагороджена премією Книготорговця Нової Англії за художню літературу.
Джоді Лінн Піколт – американська письменниця, яка народилася 19 травня 1966 року в Несконсеті, штат Нью-Йорк, на Лонг-Айленді в родині Майрона і Джейн Піколтів. Її батько працював аналітиком з цінними паперами, а мати і бабуся викладали в дошкільному закладі, і, як зізнається сама письменниця, їхній вплив на неї був дуже важливим: «Моя бабуся завжди відрізнялася вражаючою енергією і неймовірним драйвом – у свої 95 років вона все ще чотири рази на тиждень добровільно займається благодійними справами. А від своєї матері я дізналася, що для того, щоб чогось досягти в цьому житті, обов’язково потрібно бути організованим і зібраним». Також у літераторки є молодший брат.
У четвертому класі Піколт написала твір про свої літні канікули, за який тоді отримала погану оцінку, – це і стало вирішальним моментом у її бажанні стати письменницею.
Яким читачем Ви були в дитинстві?
Один з перших спогадів – це отримання читацького квитка. Моя мама дуже багато читала, і щотижня вона приходила додому зі стопкою книг, і все, чого я хотіла, – це бути схожою на неї. Я почала читати в 3 роки і була дуже схвильована, коли на день народження мені подарували лампу для читання, яка стояла поруч з моїм ліжком, щоб я могла читати перед сном.
У червні 1983 року Джоді закінчила Східну середню школу у Сміттауні. Потім почала вивчати творче письмо в Прінстонському університеті у мемуаристки Мері Морріс і в 1987 році закінчила його зі ступенем бакалавра мистецтв. Під час навчання в коледжі вона опублікувала дві історії в журналі Seventeen. Незважаючи на цей ранній успіх, Піколт зрозуміла, що в якості письменниці буде складно отримувати стабільний дохід, тому вона влаштувалася на роботу в брокерську фірму на Волл-стріт. Літераторка також писала тексти для рекламного агентства і викладала англійську в восьмому класі. У 1989 році вона вийшла заміж за свого коханого з коледжу Тімоті Ван Ліра й отримала ступінь магістра в Гарвардському університеті.
Які книги Ви так і не прочитали, і Вам за це соромно?
Будь ласка, не кажіть моїм колишнім професорам, але я так і не дочитала «Ярмарка тщеславия» Вільяма Теккерея, але втім змогла скласти іспити й отримати диплом з відзнакою.
Приблизно в цей же час Джоді починає працювати над своїм першим романом «Пісні горбатого кита» (рос. вид. – Дорога перемен) – про океанолога, який вивчає китів. Вона використала в своїй книзі унікальну конструкцію – історію розповідають п’ять різних персонажів про свою версію того, що сталося одним жахливим літом. Будучи сповнена рішучості випустити книгу, вона невпинно працювала для того, щоб знайти видавця.
«Пісні горбатого кита» була опублікована в 1992 році. Незабаром після виходу книги Піколт народила сина Кайла. Навіть з головою занурившись у материнство, вона з усіх сил намагалася знайти баланс між роботою і сім’єю. Письменниця висвітлила цю тему в своїй наступній книзі – «Забрати любов» 1994 року, в якій розповідається історія молодої матері, яка настільки заплуталася в самій собі, що раптово кидає чоловіка і новонародженого сина. Джоді вважає це своїм найбільшбіографічнішим романом. Потім вона написала книгу «Ідеальне життя» 1995 року – ще один роман про сім’ю і взаємини. У 1996 році вона опублікувала книгу «Милосердя», в якій розкривається тема кохання і вірністості. Літераторка зазначає, що саме підтримка чоловіка допомагає їй випускати романи в такому швидкому темпі.
Яку найкращу історію кохання Ви коли-небудь читали?
“Ромео і Джульєтта”. Протягом багатьох років я чекала зустрічі з хлопцем, чиї репліки і мої відповіді йому автоматично перетворяться на сонет. На жаль, такий тип чоловіків вже вийшов з моди, як і дублети з панчохами. Що чудово в «Ромео і Джульєтті» – так це те, що доти, доки є підлітки, які вважають, що вони першими винайшли справжнє кохання, і доки є батьки, які стоять у них на шляху, – історія ніколи не втратить своєї актуальності.
У 1998 році Піколт опублікувала книгу «Обіцянка» – несамовиту історію про двох підлітків, які порушили свій договір про самогубство. У 1999 році вийшла книга «Зберігаючи віру» – захоплюючий роман про битву за опіку, в якій бере участь семирічна дівчинка Фейт Вайт, і яка, ймовірно, бачить Бога. Опублікований у 2000 році роман «Проста правда» розповідає про дівчину-підлітка з амішів, звинувачену в приховуванні вагітності, що призведе до смерті її новонародженої дитини. Як сумлінна дослідниця, Джоді провела тиждень в громаді амішів, перш ніж написати роман, прокидаючись о 4:30 ранку на доїння корів, відвідуючи ранкове вивчення Біблії і готуючи їжу. 2001 рік ознаменувався виходом книги «Жорстокі ігри». У романі досліджується ситуація навішування ярликів, яких не так вже й просто позбутися.
Коли Піколт писала «Фатальний збіг», опублікований у 2002 році, вона консультувалася з окружним прокурором, щоб той допоміг їй написати сценарій діалогу для сцен судового процесу. Книга розповідає про матір, яка намагається знайти справедливість після того, як її син зазнає сексуального насильства, імовірно з боку священика. У 2003 році вийшла книга «Другий погляд».
А яка з написаних Вами книг найулюбленіша і чому?
Мені найбільше подобається «Другий погляд». Про те, як деякі події з минулого переслідують нас у сьогоденні у вигляді привидів. Вона висвітлює період 1920-30-х років, про який мало хто знає, коли різні держави займалися расовою гігієною, позбавляючись від людей, які вважалися економічним і соціальним тягарем для суспільства. Ще одна причина, чому я люблю «Другий погляд», полягає в тому, що це було найдивовижніше дослідження, яке я коли-небудь проводила, – я полювала на привидів разом з Атлантичною спільнотою паранормальних явищ (TAPS).
Справжнім проривом стала книга «Ангел для сестры» 2004 року і була включена в перелік найкращих художніх творів року в газеті Washington Post. У ній розповідається про 13-річну дівчинку на ім’я Анна, яку зачали тільки для того, щоб вона була донором для своєї старшої сестри Кейт, яка хворіє на лейкемію. Анна проводить все своє життя в лікарнях, переносячи різні операції і переливання крові. Коли батьки дівчаток кажуть їй, що вона повинна віддати свою нирку сестрі, Анна наймає адвоката, сподіваючись нарешті отримати свободу в прийнятті власних рішень. Складність ситуації полягає в тому, що без нирки Кейт не виживе, але і бути всього лише донором, не маючи можливості розпоряджатися власним тілом, для Анни надто болісно. Ця книга особливо зачіпає душі багатьох читачів, адже так складно знайти правильне рішення в такій ситуації.
У 2005 році Джоді опублікувала «Викрадення». У ньому розповідається про Делію Гопкінс – жінку, яка заробляє на життя пошуком зниклих безвісти. Напередодні весілля Делію переслідують швидкоплинні спогади з дитинства, які здаються підозріло недоречними відносно того, що вона знає про своє життя. Потім арештовують її батька за звинуваченням у викраденні її ще дитиною 28 років тому. Батька відправляють до в’язниці в Арізоні в очікуванні суду, і читачі отримують реальне уявлення про життя за ґратами, а також знайомляться з проведенням операції з виробництва метамфетаміну.
Піколт особливо пишається романом «Десяте коло» 2006 року. Книга відрізняється від традиційної художньої літератури тим, що містить не тільки розповідні уривки, але і ряд коміксів. Історія зосереджена навколо Даніела Стоуна, художника коміксів і батька. Він щосили намагається заперечувати минуле: жахливе дитинство проведене в селищі на Алясці, де він ріс одинаком, єдиним хлопчиком, який не є інуїтом. Після того, як його дочка звинувачує свого хлопця у згвалтуванні, вона тікає до віддаленого поселення, де виріс її батько. Даніел слідує за нею, де йому доведеться знову зіткнутися з примарами минулих подій. Для створення малюнків Джоді працювала з художником з Сан-Дієго Дастіном Вівером. Комікс можна читати окремо, як самостійний твір, або одночасно, так, як вони з’являються в книзі. Перед написанням роману письменниця побувала у селищі інуїтів в тундрі Аляски.
Яка книга, на Вашу думку, Вам повинна сподобатися, а яка ні? Ви пам’ятаєте останню книгу, яку відклали, не дочитавши?
Серед книг єдине, що я терпіти не можу – це російська література. Щоб розібратися у всіх персонажах, вам будуть потрібні генеалогічні таблиці. Кожен роман – це як мінімум тисяча сторінок, і майже в кожному всі вмирають. Одного разу мій син спробував змусити мене почитати Толстого, але я просто не змогла. Життя надто коротке. І навіть цей вислів, якщо подумати, збігається з сюжетом більшої частини російської літератури!
Керівництво DC Comics звернуло увагу на графічний роман Джоді Піколт і попросило її написати кілька сюжетних ліній для їхнього серіалу «Диво-жінка». Як і в будь-якому іншому проєкті, письменниця зробила велику підготовчу роботу: вона вивчала ворогів Диво-жінки і читала старі комікси, у яких ідеться про 1940-і роки, коли супержінка боролася з нацистами. Їй дуже сподобався проєкт, хоча вона вважала цей жанр більш складнішим, ніж художня література, оскільки звикла розповідати історії у вигляді сцен, а не панелей. Піколт також скористалася можливістю персоналізувати комікс: в ньому читачі зустрінуть агента Кайла і агента Джейка, названих на честь її синів. На одній з панелей ім’я її чоловіка з’являється на табличці, що стоїть на столі. Романістка дуже пишається тим, що є однією з двох жінок за 60-річну історію персонажа, які писали для Диво-жінки. Перший комікс літераторки був випущений в березні 2007 року.
Хто Ваш улюблений письменник усіх часів? А Ваш улюблений письменник-романіст сьогодення?
Я пам’ятаю, як відкрила для себе Гемінґвея, коли вчилася в коледжі. Але моя улюблена сучасна письменниця – це Еліс Гоффман. Її роботи як казковий світ, де любов стикається з магічним реалізмом, нагадуючи мені Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. В кожній її книзі є приголомшливі, красиві фрази, від яких у мене захоплює подих.
Книга Піколт «Девятнадцать минут» 2007 року дебютувала під номером 1 в списку бестселерів New York Times. Роман, дії якого відбуваються у вигаданому містечку Нью-Гемпшир, фокусується на 17-річному хлопчику, який вбив десятьох однокласників під час 19-хвилинного буйства, а потім зіткнувся з непоправними наслідками. Письменниця використала книгу як дослідження нинішніх культурних умов і того, як вони можуть сприяти вирішенню проблем шкільного насильства. Убивця, Пітер, – вигнанець: занадто малий для свого віку, дуже дивний і розмовляє “марсіанською” мовою, через що над ним постійно насміхаються. Книга викликала ажіотаж у рідному місті Джоді – Ганновері, штат Нью-Гемпшир, і була видалена зі списку для читання середньої школи, оскільки адміністрація визнала ситуацію занадто схожою і побоювалася наслідування. Перед початком роману літераторка досліджувала вбивства в школі Коламбайн в 1999 році, отримавши докладну інформацію від заступника шерифа. Врешті вона дістала DVD з Діланом Клеболдом та Еріком Гаррісом, щоб побачити, як вони тренуються у стрільбі по дереву, вигукуючи при цьому імена всіх однокласників, яких зневажали.
У наступні роки були випущені:
2008 – “Чуже сердце”;
2009 – “Тендітна душа”;
2010 – “Останнє правило”;
2011 – “Особые отношения“;
2012 – “Одинокий вовк” і “Між рядків” – книга в жанрі підліткової літератури, написана в співавторстві зі старшою дочкою Джоді Піколт;
2013 – “Уроки милосердя”;
2014 – “Час прощатися”;
2015 – “Поза сторінками” – так само написана в співавторстві зі старшою дочкою.
Що хорошого і поганого в тому, щоб писати книги разом з дочкою?
Найгірше, звичайно, те, що навіть коли ми пишемо, я все одно залишаюся мамою. Це означає, що я не тільки кажу: «Сьогодні нам потрібно закінчити 20 сторінок», я також кажу: «Прибери свою кімнату». Але добре те, що наш розум працює однаково чудово. Ми писали буквально кожне речення разом, по черзі їх друкуючи: я починала говорити речення, а Семмі закінчувала або навпаки. Я завжди пишалася письменницькими здібностями дочки, але мене так вразила її завзятість і її здатність дійсно вкладати час і енергію, необхідні не тільки для створення книги, її багаторазового редагування, а так само і для туру в вісім тижнів, щоб просувати цю книгу на трьох континентах. Я дізналася, що я не єдиний оповідач у сім’ї. А також, коли моя дочка дійсно хоче зосередитися на завданні, вона може домогтися неймовірних успіхів.
У 2016 році виходить книга «Малі великі справи», в якій розповідається про Рут Джефферсон – медсестру, яка працює в лікарні Коннектикуту вже більше двадцяти років. Під час своєї зміни вона починає плановий огляд новонародженого, однак батьки малюка виявляються прихильниками переваги білих і не хочуть, щоб афроамериканка торкалася їхньої дитини. Лікарня задовольняє їхнє прохання, але на наступний день у дитини починається серцева недостатність, а Рут залишається одна в дитячій. Унаслідок її звинувачують у серйозному злочині. Кеннеді Мак-Кворрі, біла державна захисниця, береться за її справу. У міру просування судового процесу Рут і Кеннеді повинні завоювати довіру одна одної і прийти до розуміння того, що те, чого їх усе життя вчили про інших – і самих себе – може бути неправильним. Володіючи неймовірним співчуттям, інтелектом і відвертістю, Джоді Піколт бореться з расовими привілеями, забобонами за справедливість і співчуття – і не пропонує простих відповідей. Ця книга є чудовим досягненням письменниці, яка знаходиться на вершині своєї майстерності.
У 2018 році виходить остання книга романістки – «Іскра надії».
Назвіть одну книгу, яка зробила вас тією, ким Ви є зараз
Коли мені було 13 років, я прочитала «Унесенных ветром». Я запам’ятала цілі уривки з книги і могла розіграти сцени між Реттом і Скарлетт, граючи обидві ролі, що також пояснює, чому у мене не було хлопця до 15 років. Це була перша книга, яка змусила мене зрозуміти, як автор може створити цілий світ зі слів, і тоді я вперше подумала: «Може, я все ж зможу це зробити». Я багато разів перечитувала книгу, і мене завжди інтригувало те, наскільки Скарлетт маніпулятивна, прониклива і вимоглива, але водночас вона ж є неймовірно сильною і вольовою жінкою.
Тоді, коли книги Джоді Піколт завойовують безліч нагород і займають перші місця в списках бестселерів, так само є критики, які говорять, що її мудрі сюжети не заслуговують на довіру через схожість з мильними операми. Інші ж звинувачують її в тому, що вона просто чіпляється за найгарячіші проблеми сьогодення. Романістка спростовує таку критику, пояснюючи, що багато її ідей виходять з дослідження тих моральних проблем, у яких вона сама до кінця не впевнена. В інших випадках вона починає думати про якусь трагедію, яка може трапитися з її сім’єю, і виходить сюжетом саме з цього. «Я починаю з питання «А що, як? – що, якби це сталося? Мені просто потрібно дозволити цьому пересидіти у моєму мозку і врешті-решт ця ідея розширюється настільки, що призводить до більш масштабного й універсального морального питання».
На сьогоднішній день Джоді Піколт є однією з найбільш широко відомих романісток у всьому світі. Її книги можна любити, а можна ненавидіти; можна вихваляти або засуджувати; можна знаходити глибинний сенс або читати як поверхневі романи. Однак ніхто не зможе залишитися байдужим до тих тем, які висвітлює в своїх творіннях ця письменниця!
