Як з’явилися знаки пунктуації?

Важливість пунктуації в письмовому спілкуванні не викликає сумнівів. Розділові знаки в будь-якій мові виконують смислову функцію і допомагають максимально точно передати думку, а читачу вони допомагають правильно зрозуміти те, що намагався сказати автор. Але мало хто замислюється про історію походження розділових знаків.

Поява перших знаків пунктуації датується приблизно III століттям до н.е. Вважається, що в цей час давньогрецький філософ Арiстофан запропонував ввести три знаки: крапку знизу рядка (яку називав двокрапкою або «colon»), крапку зверху рядка (період або «periodos») і крапку посередині рядка (кома або «comma»). Але це було не тим, що ми звикли називати сучасними знаками пунктуації – вони підказували ораторам, яку паузу робити між словами.

За іншою версією ініціатором введення розділових знаків був Аристотель, який говорив, що в працях Геракліта неясно що до чого відноситься і потрібно ввести систему знаків, які допоможуть ораторам краще розуміти текст.

Такі знаки пунктуації використовувалися недовго. Зі встановленням правління римлян в Середземномор’ї вони були забуті, так як римські оратори вважали, що кінець речення повинен визначатися лише вимогами ритму, а не якимись символами. Так в II столітті н.е. були скасовані передвісники сучасних розділових знаків.

Робота над пунктуаційними знаками знову почалася тільки в VII столітті. Вони використовувалися в християнських книгах і допомагали розставляти акценти, щоб уникнути непорозумінь і зміни сенсу. У VII столітті до системи Арістофана повернувся Ісидор Севільський, але наділив знаки новим змістом. Так, верхня крапка позначала кінець речення, як і сучасна крапка, а нижня – паузу між словами і те, що означає зараз кома.

Через століття після цього з’являються пропуски між словами, які вводять монахи Ірландії і Шотландії. І саме ця подiя стає початком формування системи розділових знаків, що передує сучасній. У цей час з’являються нові знаки пунктуації, які приходять з нотної грамоти. У побут входять «punctus versus», який є попередником сучасної крапки з комою, punctus interrogatives, який виконував роль нинішніх знакiв запитання й оклику (виглядав як точка з тильдою ~), а також punctus elevatus, який виглядав як перевернута кома з крапкою, а згодом перетворився в двокрапку.

Таким чином, система знаків, придумана Арiстофаном, поступово була забута.

Однак в XII столітті Бонкомпаньо де Сінья, італійський письменник, запропонував нову систему знаків пунктуації. Вона складалася лише з слеша (/), який служив для позначення пауз, і тире (-), яке завершувало речення.

Система пунктуації прийшла в сучасний вигляд тільки в XV столітті. За однією з версій вважається, що зробив це Альд Мануций, друкар з Венеції.

Але є лінгвісти, які дотримуються іншої, більш вірогідною теорії. Відповідно до неї, система розділових знаків остаточно вкоренилася після випуску першої друкованої Біблії. Тоді слеш, запропонований де Сінья, став комою, крапка, яку ввів Аристофан, позначала кінець речення, знаки питання та оклику, двокрапка знайшли свої законні місця.

Тим не менш, важливо розуміти, що й зараз триває процес зміни пунктуаційної системи. Хто знає, можливо, емоджі скоро теж стануть знаками пунктуації?