ru 
Життєва історія Януша Вишневського досить суперечлива і різноманітна: він – найвідоміший письменник Польщі, але почав творити тільки у віці 42 років. У романіста немає спеціальної гуманітарної освіти, тому Вишневський називає себе лише тільки оповідачем. Він пише, коли трохи сумує або знаходиться в стані меланхолії, оскільки письменство для нього – це щось на зразок терапії від депресії, де є можливість зануритися в емоції і прожити кожну мить, ніби тут і зараз.
Сім'я
У романіста було скромне, але щасливе дитинство: він жив в одному з робочих кварталів Торуня. Батько Януша був польським танкістом. Коли радянські війська атакували Польщу 17 вересня 1939 року, він знищив свій танк і переодягнувся в цивільне. Однак його спіймали, і йому довелося провести чотири роки в концентраційному таборі Штуттгоф. Тоді мама автора працювала офіціанткою в Гдині, у ста кілометрах від Штуттгофа. У 45-му вона хотіла втекти від Червоної Армії до свого першого чоловіка, проте не потрапила на корабель і повернулася до Торуня. Коли вона сиділа і плакала на лавці, батько Януша проходив повз і запитав, чому вона плаче. Й ось через півтора роки 18 серпня 1954 року народився майбутній письменник.
Важливі жінки мого життя – бабуся і мама.
«Книгу «На фейсі з сином» я присвятив мамі. Вона написана в потоці емоцій, туги за мамою, яку я втратив дуже рано, будучи ще студентом. А розлучився з нею ще раніше, коли 14-річним хлопчиком навчався у морському училищі. Від Торуня до Колобжега було як до Сибіру, телефонів тоді не було. Моя мама дуже сумувала за мною, вона писала мені листи щодня протягом п’яти років! Вона була неосвіченою жінкою, походила з робітничої родини, однак по життю була дуже мудрою. Навчила мене поважати інших жінок. Вона була продавчинею, а пізніше – менеджеркою продуктового магазину. Вставала о четвертій ранку, поверталася вдень. Я багато часу проводив з бабусею Мартою – її мамою. Ці дві жінки сформували мене».
Ще в родині Вишневського є дідусь і брат.
Навчання
Януш у дитинстві мріяв про подорожі. Це привело його в риболовне училище в Колобжезі, яке і стало вікном у великий світ.
«Я ніколи не любив рибу, але за ці п’ять років у технікумі я випатрав їх тисячі, мої руки були в синцях до крові, а я все ще був залитий солоною морською водою. Я пам’ятаю, як сумував за матір’ю і плакав під ковдрою, коли отримував від неї листа».
На початку 1970-х Вишневський відвідав Канарські острови, Касабланку, Ньюфаундленд, Агадір, Амстердам, причому абсолютно безкоштовно. Він повернувся в Торунь після закінчення середньої школи з чітким розумінням, що не хоче бути моряком. Тому почав вивчати фізику, а на третьому курсі додатково й економіку. Незабаром він захистив кандидатську дисертацію. У нього також є докторський ступінь у галузі інформаційних технологій Варшавського технологічного університету і ступінь доктора хімії Технічного університету Лодзі.
Робота і письменство
Після отримання в США ступеня доктора комп’ютерних наук майбутнього письменника запросили працювати в галузі хімічної інформатики у Франкфурт-на-Майні.
«Я сповнений протиріч. Іноді я – комп’ютерний геній, іноді – хімік, а іноді я вмикаю музику і пишу всю ніч безперервно. Однак я ніколи не відчував себе письменником, імовірніше – оповідачем. Коли я пишу комп’ютерні програми, я зібраний і холоднокровний, тому що наука повинна бути байдужою, щоб залишатися об’єктивною. Але несподівано мені захотілося написати про те, що я відчував. Саме так і з’явився роман «Самотність у мережі». Він сповнений вад і недоліків, проте написаний жахливо чесно. Може, саме в цьому його сила. І секрет популярності. Тоді я відчував дивний смуток, який називають депресією. Я присвятив сім років своїй реабілітації, нехтуючи своєю сім’єю, дочками, займаючись ідіотськими алгоритмами оптимізації хімії».
Після 32 років роботи в корпорації Януш звільнився і повернувся назад до Польщі. Як стверджує автор, він не міг більше поєднувати два життя. Письменство стало його другою пристрастю, і він просто задихався від браку часу і неможливості розірватися.
Список творів:
- «Самотність у мережі» (2001)
- «Коханка» (2002)
- «Мартина» (2003)
Це історія не тільки головної героїні, але і всіх молодих жінок, які, заплутавшись у повсякденному житті, шукають власний шлях до самореалізації. Це не що інше, як літературний запис розмови про найважливіші речі,такі як любов, чесність, гідність, відповідальність і право на щастя.
- «Повторення долі» (2004)
- «Навіщо потрібні чоловіки» (2007)
- «Постіль» (2008)
- «Молекули емоцій» (2008)
- «Сцени з життя за стіною» (2008)
- «Аритмія почуттів» у співавторстві з Доротою Веллман (2008)
- «Інтимна теорія відносності» (2009)
- «188 днів і ночей» у співавторстві з Малгожатою Домагалік, відомою польською журналісткою та телеведучою, головною редакторкою жіночого журналу «Pani» (2009)
- Казка для дорослих «Марцелінка. У пошуках Найважливішого» (2009)
- «Бікіні» (2009)
Цей приголомшливий роман має право називатися чи не найкращим у творчості автора. Багаторівневий, повний історичних відсилань, він показує людину з найрізноманітніших сторін. Важко знайти два більш різних світи, ніж зруйнована війною Європа і затишна Америка 1945 року. Анна, молода німкеня з антифашистської родини, залишилася абсолютно одна і блукає зруйнованим бомбардуваннями Дрезденом. Стенлі, американський репортер, упадає за жінками у Нью-Йорку, живучи у своє задоволення. Обидва вони мають польське коріння і захоплені фотографією. Випадкова зустріч цих двох назавжди змінить їхнє життя. Вишневський розповідає цю «маленьку» історію на такому «великому» тлі, створюючи соціальну і моральну фреску з життя двох континентів, повну роздумів про відповідальність, культуру і природу людини.
- «Між рядками» в співавторстві з Малгожатою Домагалік (2009)
- «Самотність в любові» (2010)
- «Нескориме бажання близькості» (2011)
- «Любов і інші дисонанси” спільно з Ірадою Вовненко (2011)
- «Приплив крові» (2012)
- «На фейсі з сином» (2013)
- «Сцени з подружнього життя» (2013)
- «Гранд» (2014)
Дія роману відбувається в Ґранд-готелі в Сопоті, оповитому давньою історією та легендами. Автор стає провідником читача до життя людей, які проводять у цьому готелі короткі літні вихідні. Він входить до їхніх кімнат непомітно, вивчає їхні біографії, засинає і прокидається в їхніх ліжках. Він розповідає про їхні мрії, невдачі, прагнення і страждання. Готель часто стає місцем трансформації. Герої, думаючи, що приховані від чужих очей, зривають маски, і читач нарешті дізнається правду: вся справа у коханні.
- «Сліди» (2015)
- «Интим. Разговоры не только о любви» в співавторстві зі Збіґнєвом Іздебським (2015)
Отже, два письменники: відомий сексолог зустрічає автора численних романів-бестселерів, ученого, здатного розкласти хімію кохання на частини. Збіґнєв Іздебський та Януш Вишневський говорять про найважливіше в житті людини – кохання, а ще про те, що нерозривно з ним пов’язано, – про сексуальність, близькість, ніжність. Їхня бесіда така цікава: вона змушує задуматися, а часом і здивуватися. Без заборонених тем і незручних запитань – тільки знання, конкретні підказки, наочні приклади і потаємні зізнання. А відмінне почуття гумору прекрасно розбавляє серйозність питань.
- «Пробач» (2016)
- «Час бажань» (2016)
- «Усі мої жінки. Пробудження»(2017)
Одного разу літній математик-трудоголік прокидається в клініці і дізнається, що він перебував у стані коми більше пів року. Лоренція, його доглядальниця, розповідає, що всі ці шість місяців до нього приходили дуже різні жінки. Ким же він був для них? Чиїм він був боржником, кому колись дав занадто мало, а хто був йому вдячний?
- «Зміщення спектра» (2019)
Продовження бестселера «Самотність у мережі». Герої книги – Надя і Якуб. У дівчини сильний характер, проте вона обтяжена тінями минулого. Одного разу під час реконструкції історичних будівель у монастирі у віддаленій місцевості Надя зустрічає Якуба. Він не такий, як вона: невиправний романтик, потайний і сором’язливий. Завдяки щасливій іронії долі Якуб і Надя закохуються одне в одного. І здається, що ніщо і ніхто не може їх розлучити. Але чи буде ця ідилія тривати вічно? чи глибоко приховані секрети пари стануть на заваді їхнім почуттям?
- «Неоконченная исповедь» (2020)
Ця книга про науку та пристрасті, еволюцію людини, про егоїстичні гени та потужні гормони, агресивний тестостерон і божествений окситоцин, які, здається, керували нашими діями протягом мільйонів років. Так що ж запускає механізм наших почуттів, відчуттів і уподобань? У цій книзі ви обов’язково знайдете відповіді.
Особисте життя
Романіст був одружений і має двох дочок. Про колишню дружину розповідає з повагою та шанобою, вважаючи, що після мами з бабусею вона стала ще однією жінкою, яка сформувала характер письменника.
«Кажуть, що справжній чоловік повинен виростити сина, побудувати будинок і посадити дерево. Ну, я садив дерева, тому що в початковій школі нас водили саджати ліси. Я не хотів свій будинок, бо не зміг би про нього подбати: я навіть не можу полагодити жолоб. Завжди знімав квартиру, як і багато німців. А син? Дочки для мене – прекрасний подарунок. Коли народилася Йоася, а потім повинна була народитися Адуся, я разом з дружиною молився, щоб це були дівчатка. Вони обидві прекрасні, як їхня мати, і так само мудрі – я дуже ними пишаюся».
Зараз Вишневський зустрічається з філологинею польської мови.
«Я познайомився з нею на авторському вечорі, але вона не була моєю прихильницею. Евеліна працює в найкращій середній школі Гданська. Ми живемо з двома її синами-підлітками в двохстах метрах від моря».
Творчість
Романіст не намагається догодити читачеві, він лише пише про те, що його хвилює до глибини душі в даний період часу. Себе він характеризує як надемоційну людину і стверджує, що це особливість усіх поляків. Його історії відгукуються в серцях читачів ще й тому, що вони дійсно часто зустрічаються в реальному житті, і кожен може знайти в них щось своє.
Поруч з великим успіхом завжди крокує критика. Багато хто вважає, що творчість Януша Вишневського сповнена смутку і депресії. Рецензенти таврують романи за зайву трагедію і негативізм. Але автор на це відповідає так: «Нудно писати про щастя, а ось про стан смутку завжди є що сказати». За словами автора, у щастя тільки одна сторона, а смуток сповнений різних відтінків. Окрім того життя здебільшого – це низка саме сумних подій, які так чи інакше мають для нас значення.
«Якщо ви читали мої книги, ви, мабуть, помітили, що я апологет горя. Це правда, трагедії мене надихають, а щасливі люди не пишуть книжок. Якби всі були щасливі, у нас не було б красивих симфоній або віршів. Нещастя – ось що штовхає людей до творчості. Вони повинні десь висловити цей біль».
У кожній книзі Януша Вишневського можна потонути, розчинитися і забутися. Можна знайти відповіді на такі запитання, які раніше навіть не ставив перед собою. Однак неможливо не захоплюватися тією чуттєвістю і щирістю, з якою пише автор. Неможливо не перейнятися історіями, які він описує. Абсолютно неможливо залишитися байдужими після прочитання його книг.
