ru 
Історія номінації “Кращий адаптований сценарій”
Нарешті напруга, яка наростає щорічно ближче до кінця лютого, спала. Ми знаємо, хто отримав Оскара-2019, і тепер можна трохи розслабитися, насолоджуючись і фільмами-переможцями, і новинками, які, можливо, будуть номіновані в наступному році. Премія Академії кінематографічних мистецтв і наук США вважається чи не найпрестижнішою у сфері кіно. І в неї для книголюбів є особливий подарунок – номінація «Кращий адаптований сценарій», за історією якої стежити не менш цікаво, ніж за церемонією нагородження.
Чому Оскар?
Премія вручається Американською кіноакадемією з 1928 року. Академія спочатку замислювалася як певний аналог профспілки для працівників кінематографа, а її премія відзначає особливі заслуги у професійній діяльності. Дизайн статуетки розробив скульптор Джордж Стенлі, попросивши позувати йому актора, режисера і сценариста Еміліо Фернандеса. Офіційно назву «Оскар» було закріплено за нагородою з 1939 року. Одна з імовірних винуватиць появи такого імені для премії – актриса Бетт Девіс, якій позолочена фігурка нагадувала її першого чоловіка. Інше можливе джерело – адміністратор кіноакадемії Маргарет Херрік, яка називала статуетки Оскаром на честь свого дядька, теж через їхню схожість.
Насправді ж Оскар з його мужнім силуетом символізує лицаря. У руках він тримає меч і стоїть на котушці кіноплівки з п’ятьма спицями, які означають 5 гільдій – режисерів, акторів, сценаристів, продюсерів і технічних фахівців. Усі разом гільдії мають право голосувати тільки за володаря звання «Кращий фільм року». Таким чином, приз за «Кращий адаптований сценарій» призначають сценаристи, які входять до складу Академії.
Урок історії
Першим переможцем номінації за кращу адаптацію став Бенджамін Глейзер за кіносценарій «Сьоме небо», написаний ним на основі однойменної п’єси Остіна Стронга.
Наступні два роки нагороди сценаристам вручали незалежно від того, чи була робота оригінальною або заснованою на раніше створеному матеріалі. При цьому враховувалась уся діяльність сценариста за цілий рік, а не один конкретний фільм.
Починаючи з 1931 року, оригінальні роботи сценаристів завжди оцінювалися окремо від тих, які ґрунтувалися на створеному раніше художньому матеріалі. Правда, в середині ХХ століття номінацій існувало три: за кращий оригінальний сценарій, за кращий літературне першоджерело і за кращий сценарій-адаптацію. Згодом премія за першоджерело була об’єднана з іншими двома і, починаючи з 1970-х, Оскар вручається сценаристам у двох категоріях: «Кращий оригінальний сценарій» і «Кращий адаптований сценарій». В останній за нагороду змагаються сюжети, засновані на вже існуючих літературних творах, серіалах, інших сценаріях, театральних п’єсах. Так, в 2019-му серед номінантів на премію за кращий адаптований сценарій був мюзикл «Зірка народилася», який став черговим рімейком оригінальної кіноісторії 1937 року.
За час існування номінації «Кращий адаптований сценарій» перемогою в ній були відзначені такі культові кінокартини як «Касабланка» (1944), «Убити пересмішника» (1963), «Хрещений батько» (1972 і 1974), «Пролітаючи над гніздом зозулі» (1976 ), «Танцюючий з вовками» (1991), «Список Шиндлера» (1994) і «Форрест Гамп» (1995).
Нижче – ще кілька сюжетів, які must read і must see.
«На західному фронті без змін» – номінант 1930 року. Сценаристи Джордж Еббот, Максвелл Андерсон і Делл Ендрюс адаптували однойменний роман Еріха Марії Ремарка, який сьогодні вже став класикою. Події книги розгортаються в період Першої світової війни, учасниками якої стають молоді хлопці, однокласники, від імені одного з котрих ведеться розповідь. Практично ніхто з них не вижив на війні. Ті, що повернулися, на все життя покалічені. Автор і його герої намагаються зрозуміти, який сенс війни.
Незважаючи на те, що в номінації за сценарій адаптація роману поступилася оригінальному супернику, військова драма отримала нагороду як кращий фільм року. У 1990 році вона була внесена до Національного реєстру фільмів США.
«Пігмаліон» – переможець 1939 року. Авторами сценарію виступили Ієн Делрімпл, Сесіл Льюїс і У.П. Ліпскомб, а також сам Бернард Шоу, на основі однойменної п’єси якого і створювався цей чорно-білий фільм. Це історія, яка почалася з парі двох друзів – вченого-лінгвіста Хіггінса і полковника Пікерінга. Перший вважав, що за допомогою своїх знань і умінь зможе перетворити грубувату квіткарку Елізу Дулітл у справжню леді. Обійдемося без спойлерів, однак зауважимо, що в фіналі п’єси розгортається глибока особистісна драма, у той час як екранізація закінчується відкритим фіналом з натяком на романтичну кінцівку.
У 1965 році одним з номінантів на премію за «Кращий адаптований сценарій» став кіномюзикл «Моя прекрасна леді», в основу якого також був покладений «Пігмаліон» Шоу. Роль Елізи виконала неповторна Одрі Хепберн, і на цей раз сценарист Алан Джей Лернер зробив-таки вибір на користь хепі-енду.
«Блискучий розум» – фільм-переможець 2002 року про геніального лауреата Нобелівської премії з економіки, що довгий час боровся з шизофренією. Сценарій був написаний Аківою Голдсманом за мотивами однойменної біографії Джона Неша авторства Сільвії Назар, занурюючись у яку, читач раз у раз задається питанням, де ж проходить межа між геніальністю і божевіллям. Цікаво, що Джон Неш перший час в школі взагалі не цікавився математикою, і тільки чиста випадковість розпалила в ньому цікавість до цієї науки, визначивши його майбутнє. Крім історії життя, боротьби і кохання вченого, особлива увага в книзі приділяється характерам сучасників й оточенню Неша.
У тому ж році «Блискучому розуму» поступився сценарій «Братства Персня», проте вже через 2 роки «Повернення короля» взяло реванш, й екранізація трилогії Джона Толкіна «Володар перснів» отримала заслужений Оскар і в цій номінації. Світ ельфів і хоббітів був перенесений на екрани з книжкових сторінок завдяки Френсісу Уолшу, Філіпі Бойєнс і Пітеру Джексону, і тепер нам складно уявити собі Леголаса, не схожого на Орландо Блума, або Арагорна, не схожого на Вігго Мортенсена.
Навколо Середзем’я й історій, написаних Толкіном, досі вирують здогадки: кажуть, що придумав він спочатку ельфійську мову, а потім вже світ, в якому її могли б використовувати, або проводять паралелі між Арагорном і Христом. Як би там не було, письменник подарував світові геніальні твори, які впевнено оселилися на книжкових полицях серед сучасної класики. Завдяки «Володарю перснів» ми переконалися, що «навіть найменша людина здатна змінити хід майбутнього», а книги «зобов’язані добре закінчуватися».
У 2008 році брати Коен отримали Оскар за екранізацію роману Кормака Маккарті «Старим тут не місце». Сценаристи трималися максимально близько до першоджерела, і більшість діалогів і монологів у фільмі в точності повторюють книжкові. Наркотики, гроші, псих-вбивця, пустельний Техас і ветеран В’єтнамської війни, який намагається серед усього цього вижити, хоча кашу-то заварив він сам. Так склалося, що під час полювання він натрапив на місце побоїща і 2 мільйони доларів. Герой вирішує все-таки забрати їх собі, однак на наступний день повертається назад, страждаючи через те, що не допоміг одному з поранених. Звичайно, поранений був уже мертвий, але натомість, крім трупів, горе-рятувальника чекала ціла банда живих, вельми засмучена відсутністю їхніх грошей. Крім Оскара за кращий сценарій, вестерн-трилер «Старим тут не місце» отримав ще три, в тому числі і як кращий фільм року.
«Така є одвічна проблема грошей: все, що з ними роблять, має наслідки, але вони настільки віддалені від дій, що розум не пов’язує їх один з одним».
«Гра на пониження» – гостросюжетний роман Майкла Льюїса, перетворений в успішний кіносценарій Адамом Маккєєм і Чарльзом Рендольфом, занурює читача в секрети Волл-стріт у пошуках причин кризи 2007-2008 рр. Крім складних фінансових термінів, книга змушує досліджувати питання моральності, моралі, основ людського буття.
«Кімната» – екранізація твору Емми Донохью, заснованого на реальних історіях викрадених дівчат. У книзі розповідь ведеться від імені Джека, сина героїні Брі Ларсон, який народився і виріс в межах однієї кімнати. Він навіть речі в ній називає власними назвами, тому що вони – це весь його світ. Втеча все змінює – і для молодої матері, що отримала нарешті довгоочікувану волю, і для її хлопчика, якого лякає величезний і незнайомий світ, і для їхніх стосунків.
«Все не так погано, як здається. Тобто я, як і раніше, в дупі. Просто не так глибоко».
Також номінант 2016 року – це гучний «Марсіянин» за романом Енді Вейєра, в якому забутий на Марсі космонавт вирощує картоплю на Червоній планеті в очікуванні свого порятунку. Цю історію неможливо не полюбити, незважаючи на те, що життя героя на Марсі було повним небезпек і труднощів, просто тому що закінчилося все добре, що в сучасних фантастичних історіях про космос чомусь стало рідкістю.
«Ми були занадто чорними для білого суспільства, якому служили разом з іншими полісменами, і занадтоb”cиніми”, за кольором нашої форми, для своїх “братів по крові”, відданих справі боротьби за цивільні права чорного співтовариства».
«Чорний клановець» – переможець 2019 року. Сценарій базується на автобіографічному романі Рона Сталлворта. Це реальна історія чорношкірого поліцейського, який вступив в Ку-клукс-клан по оголошенню, не маючи при цьому можливості відвідувати їх збори. Авторський стиль сильно нагадує поліцейський рапорт, оскільки заснований на документах, які Рон вів під час розслідування. Обидва твори – і фільм, і першоджерело – змушують задуматися над проблемою расизму, над ціною досягнення мети, над тим, як визначити, де межа, яку можна переступити.
«Це була довга історія наших спільних боїв з його хворобою й історія його успіху наперекір всьому».
Кінофільм «Всесвіт Стівена Хокінга», створений на основі мемуарів Джейн Хокінг і номінований як найкращий адаптований сценарій у 2015, – це на диво світла розповідь про повне труднощів життя генія астрофізики Стівена Хокінга. І кохання дружини, очевидно, було однією з ключових рушійних сил в його прагненні подолати усі випробування. Фелісіті Джонс й Едді Редмейн тремтливо і переконливо втілили цю пару на екрані.
Цікаво, що в цій номінації картина поступилася кінорозповіді про ще одного великого вченого ХХ століття – Алана Тьюрінга.
У 2014 році перемогу здобув фільм «12 років рабства». Сценарій його був написаний за мотивами реальної історії Соломона Нортапа, яку він описав у своїй однойменній книзі. І на екрані, і на папері відрізок життя Соломона, про який йде мова, складно усвідомити як такий, що стався в дійсності. Вільну людину викрали і продали як раба. Лише через 12 років він зміг повернутися додому, побачивши і відчувши таке, від чого волосся стає дибки. Ще одне нагадування літератури і кінематографа про темні сторінки історії і про основи прогресивного суспільства – людяність і толерантність незалежно від расових забобонів.
«Я хочу, щоб ви загнали самі себе в кут. Не залишайте собі іншого вибору – тільки успіх».
Гідним суперником переможцю 2014 року була екранізація автобіографії Джордана Белфорта «Вовк з Волл-Стріт» з Леонардо Ді Капріо у головній ролі. Режисував картину Мартін Скорсезе. Кіно знято в жанрі чорної комедії, а ось книга залишає більш гнітюче враження. Молодий герой-автор швидко досягає успіху і, як часто це буває, витрачає свої гроші на sex, drugs & rock-n-roll. З іншого боку, історія розказана чесно, і це підкуповує.
Бажаємо успіхів в поповненні особистих списків прочитаного і побаченого!
