ru 
Кілька тижнів від Різдва за григоріанським календарем у грудні і до Святок у січні для тих, хто відзначає за старим стилем, – це особливий час, сповнений дива, добра і радісного сміху. Його можна провести вдома з родиною або на набережній далеких теплих країн, де ніхто не тримав у долоні сніжинку, можна ховатися за затишними стінами, поки за вікном сіро та мокро, а можна гуляти під снігопадом. Насправді зовсім не важливо, де та як святкувати, важливо з ким. Найкращі твори світової літератури лише підтверджують це.
«Рождественские истории» Чарльза Діккенса
«Это радостные дни – дни милосердия, доброты, всепрощения. Это единственные дни во всем календаре, когда люди, словно по молчаливому согласию, свободно раскрывают друг другу сердца и видят в своих ближних – даже в неимущих и обездоленных – таких же людей, как они сами…».
Найвідоміша з них – це, безумовно, «Різдвяна пісня у прозі» (A Christmas Carol) про жадібного Скруджа, якого духи часу змушують розкаятися і щиро полюбити Різдво. У ній ми дізнаємося, як відзначали це свято у Лондоні ХІХ сторіччя, поки герой подорожує з примарами. Але ще до пригод старого скнари про магію цього свята йому нагадує племінник:
«Великі сподівання» Чарльза Діккенса
Іще одна книга Чарльза Діккенса, у якій згадується різдвяний обід, – це «Великі сподівання» (Great Expectations), історія про хлопця Піпа, який колись жив із сестрою та її чоловіком-ковалем, а потім волею долі опинився у вищому товаристві. Справжню ціну кохання, дружби, родинних зв’язків і багатства Піпу належить дізнатися, пройшовши через безліч випробувань. Однак саме сімейним різдвяним зустрічам головний герой завдячує своїми пригодами. У будинок, де ріс Піп, щороку на Різдво приїжджав дядько Памблчук, який рекомендував хлопчика міс Гевішем як товариша з ігор для її маленької дочки Естелли.
«Доводы рассудка» Джейн Остін
«В одном углу стоял стол, за которым щебечущие девчушки нарезали папиросную и золотую бумагу; а в другом поставец, заставленный подносами, ломился под тяжестью холодцов и пирогов, и там кутили буйные шалуны; вдобавок рождественский огонь ревел так, будто задался целью заглушить весь этот гомон. Чарлз и Мэри, разумеется, тоже явились; мистер Мазгроув почел своим долгом занимать леди Рассел и десять минут целых сидел с нею рядом и кричал во всю мочь, безуспешно, впрочем, стараясь перекричать детишек, неистовствовавших у него на коленях. Словом, то была выразительная картина счастья семейственного».
Про вікторіанське Різдво згадується також у романі Джейн Остін «Доводы рассудка» (Persuasion). Щоправда, настрій головної героїні, Енн Елліот, не завжди у ці дні був святковим, підтверджуючи, що на Різдво бажання бути поруч із дорогими серцю людьми стає особливо сильним. Проте інші персонажі були цілком захоплені веселими клопотами.
«Дневник Бриджит Джонс» Гелен Філдінґ
«В один из августовских выходных в 8.30 утра мне позвонила мама и выудила у меня обещание приехать. Воспользовалась она для этого хитрым обходным маневром.
– Здравствуй, доченька. Звоню узнать, что тебе подарить на Рождество.
– На Рождество?!».
А як щодо сучасного Різдва? Насправді воно не так сильно відрізняється від того, що було 2 сторіччя тому, якщо зустрічати його великою родиною. Або із друзями. Головне, щоб було, що записати першого січня у своєму щоденнику за прикладом героїні роману Гелен Філдінґ «Дневник Бриджит Джонс» (Bridget Jones’s Diary). І до речі, батькам можна взяти на замітку лайфхак мами Бріджит, яка знає напевно, що сани готують улітку.
«Гаррі Поттер» Джоан К. Ролінґ
У магічному світі Різдво, звичайно, зустрічають крутіше, ніж серед маґлів, і всю його атмосферу легко можна відчути, читаючи і «Гаррі Поттер і Філософський камінь» (Harry Potter and the Philosopher’s Stone) Джоан К. Ролінґ, й інші частини цієї саги. Разом з юними першокурсниками читачеві належить пишно відсвяткувати перше Різдво Гаррі у Гоґвортсі. Саме тоді хлопчик отримав свій перший знаменитий светр Візлі, а також плащ-невидимку.
«Гаррі ще ніколи в житті не бачив такого різдвяного обіду. Ціла сотня смажених індичок, гори вареної й смаженої картоплі, тарелі з ковбасками, супниці з горошком, срібні соусниці з густою підливкою й приправами з журавлини – і всюди на столі лежали купки чарівних хлопавок. До них і близько не могли дорівнятися ті жалюгідні трубочки з тонкого паперу, які зазвичай купували Дурслі».
У наступні роки навчання Поттера у школі магії Різдво відзначатимуть щоразу по-різному, але завжди так, щоб воно запам’яталося (взяти хоча б Святковий бал у «Гаррі Поттер і Келих Вогню»).
«Рождество в домике Петсона» і «Механический Дед Мороз» Свена Нордквіста
Не таке пишне, але не менш чарівне Різдво можна провести з героями Свена Нордквіста у шведському селищі, з дідусем Петсоном та його котом Фіндусом, який в усьому йому допомагає. У книзі «Рождество в домике Петсона» вони ретельно готуються до свята: розчищають сніг, наводять лад у домівці, збираються прикрасити ялинку та спекти імбирне печиво. Але не обійдеться без перешкод, які вони зможуть все ж таки подолати.
«– Какое удивительное Рождество получилось у нас в этом году, – сказал он котенку. – Сначала мы собирали елку, затем украшали ее чайными ложками, и вдруг столько гостей и так много угощений! У нас такие замечательные соседи!».
В оповіданні «Механический Дед Мороз» читач спостерігає, як Петсон намагається змайструвати Діда Мороза і яка тепла дружба панує між героєм та його котиком. Обидві книги доповнені чудовими ілюстраціями, які не залишать байдужими читачів будь-якого віку.
«Лускунчик та Мишачий король» Ернста Теодора Амадея Гофмана
«Видно, діти цілий рік були дуже чемні й слухняні, бо ніколи ще Дід Мороз не приносив їм стільки пречудових подарунків, як цього разу».
Одна з найвідоміших різдвяних казок, без якої не обходиться жодне Різдво вже понад 200 років, – це, звичайно, «Лускунчик та Мишачий король» (Nussknacker und Mausekönig) німецького романтика Ернста Теодора Амадея Гофмана. Ми також не могли залишити її без уваги. У цій книзі Різдво оповите особливою аурою, воно не галасливе і пишне, але витончене і справді магічне. У ній і розкішна ялинка, і безліч подарунків, і дива, свідком яких стає відважна юна Марі, яка отримала потім титул королеви Марципанового замку.
«Маленькі жінки» Луїзи Мей Олкотт
А тепер покинемо Європу і перенесемося за океан, у США, штат Массачусетс, де на наших очах розгорнеться зворушлива історія дорослішання чотирьох сестер Марч. Загалом роман «Маленькі жінки» (Little Women) натхненний дитинством самої Луїзи Мей Олкотт, яка також мала 3 сестер. І атмосфера, що панує в оселі юних героїнь, мабуть, завжди трохи різдвяна – сповнена безумовної любові, доброти та довіри.
«Світанкова сірість різдвяного ранку першою розбудила Джо. Але… Біля каміна не було панчіх, що їх завжди вішають там до свята, і на мить вона відчувала себе так само розчарованою, як і колись давно, коли її різдвяна панчоха, повна усіляких солодощів, впала, а маленька Джо подумала, що цього року подарунків не буде. Однак майже одразу дівчина згадала материні слова та, сунувши руку під подушку, витягла маленьку карміново-червону книжку. <…>
Тоді вона побігла будити Мег, яка розплющила очі під веселе «Щасливого Різдва!». Джо сказала сестрі, щоб та подивилася, що лежить під її подушкою. Для Мег теж була підготовлена книжка – в зеленій обкладинці, з тією ж картинкою всередині та кількома словами, написаними рукою матері. Ці слова робили подаровану книжку ще ціннішою для сестер.
Вже разом дівчата вирушили до кімнат Емі та Бет, котрі також прокинулися з думкою про материн подарунок. Вони знайшли такі самі маленькі книжки – на цей раз обкладинки були блакитного та ніжно-сірого, пташиного кольору».
А кому, як не нам з вами, знати, що книга – найкращий подарунок? 😉
Від щирого серця вітаємо зі святами! І сподіваємося, що книги з «Лавки Бабуїн» продовжать вам радісний настрій і після завершення вихідних та канікул.
