Лада Лузіна: найскандальніша відьма сучасності

Стаття, Лада Лузіна: найскандальніша відьма сучасності, Персона

У кожного міста є свої легенди. Більшість з них втрачається і забувається з часом… Якщо не знаходиться людина, що готова оспівувати їх для нових поколінь. Для української столиці одним з найвідоміших літературних археологів стала журналістка і письменниця Лада Лузіна, яку нерідко називають «головною відьмою Києва». Якщо хочете не тільки прочитати захоплюючу історію, а й ближче познайомитися з містичною історією міста, її книги обов’язково допоможуть вам з цим.

 

Лада Лузіна народилася 21 жовтня 1972 року в Києві. Справжнє ім’я письменниці — Владислава Кучерова. У якості псевдоніму вона використовує дівоче прізвище матері Таїни, яка ростила і виховувала її одна: батьки розлучилися, коли Лузіній було всього чотири роки. Про неї Лада відгукується дуже тепло і каже, що саме мама навчила її бути вільною від різних забобонів і впевненою в собі: ця якість дуже допомогла їй вижити і злетіти в суворому світі журналістики.

Соромляться своїх вчинків лише люди, що залежні від думки соціуму, і якщо одного разу я підчеплю таку залежність, то почну соромитися самої себе.

Як і більшість популярних письменників, Лада починала свій творчий шлях з юних років, пишучи вірші і невеликі оповідання. Через хворобу декілька класів їй довелося закінчувати на домашньому навчанні, і весь вільний час вона витрачала на читання, малювання і вигадування власних історій. Саме захоплення живописом привело її на перше місце роботи: після закінчення будівельного ПТУ за спеціальністю «Ліпник-модельник архітектурних деталей» Лада замість продовження навчання в університеті вирішила перейти від теорії до практики. Робочі будні реставратора культових будівель, таких як Будинок з химерами і Шоколадний будиночок, познайомили її ближче з київською архітектурою та історією, які й зараз надихають її на нові книги.

Але вже тоді ексцентрична натура Лади давала про себе знати: її прагнення влаштовувати вечірки на об’єкті і дивним чином прикрашати робочий одяг не подобалося керівництву. Змінивши декілька об’єктів, Лада все ж таки зрозуміла, що суворий режим роботи на будівництві їй не підходить, і повернулася до захоплення літературою. Але видавництва раз у раз відхиляли всі її запити про публікацію. Це цілеспрямовану і впевнену в своєму таланті Ладу не злякало, але, зрозумівши, що шлях до письменництва не буде легким, вона вирішила знову зайнятися своєю освітою.

Удача посміхнулася Лузіній: без особливих зусиль вона вступила на факультет театральної критики в Київському театральному інституті. У колі творчих людей Лада відчувала себе як риба у воді — тут можна було не боятися експериментів. Навчання давалося їй легко, й у вільний час вона заводила зв’язки і продовжувала стукати в двері видавництв. Уже на першому курсі вона отримала публікації в журналі «Ранок» і в газеті «Незалежність». Разом з оприлюдненням своєї творчості вона не соромилася практикуватися за фахом і видавати критичні статті. Реакція оточуючих була неоднозначною: хтось захоплювався її сміливістю й оригінальністю мислення, хтось вважав, що вона занадто багато собі дозволяє. Але про неї стали говорити — і Лада зрозуміла, що в цьому і полягає секрет успіху.

Для того, щоб викликати загальне обурення, досить голосно сказати те, про що інші тихо шепочуться в кулуарах. Для того, щоб тебе помітили, треба завжди йти «проти».

З таким бойовим настроєм вона і подалася в журналістику. Другим місцем роботи Лади стала газета «Бульвар» Дмитра Гордона, і тут вона нарешті отримала свою годину слави. Найвідоміший скандал, що перевернув догори дригом весь український шоу-бізнес, — інтерв’ю Миколи Мозгового з відвертою і нецензурної критикою українських і російських зірок, що ледь не зруйнувало його кар’єру. На щастя, Мозговому вдалося реабілітуватися, і багато колег, що спершу сприйняли радикальні заяви агресивно, з часом погодилися з його правотою.

Для Лузіної не було заборонених прийомів: несподівані, різкі і скандальні статті зробили репутацію не тільки їй, але і всій газеті. Її тексти балансували на межі журналістської етики, а читачі «Бульвару» з нетерпінням чекали, хто ж стане жертвою гострої на язик акули пера наступного разу. Але через декілька сотень публікацій Лада раптово зникла з журналістського Олімпу. Теорій щодо неї тоді ходило багато: і про те, що скандальну журналістку замучила совість, і навіть про те, що вона перейшла дорогу комусь впливовому і її «прибрали»…

Можливо, в цих чутках і була частка правди: про це ми вже не дізнаємося. Але в 2002 році сталося тріумфальне повернення: Лузіна презентувала свою першу збірку оповідань «Моя Лолита», тираж якої розпродали в рекордні терміни. За нею послідувала ще одна збірка «Я — ведьма», а цикл «Киевские ведьмы», що почав виходити з 2005 року, остаточно закріпив Лузіну в переліку найпопулярніших українських письменників.

Історії трьох звичайних киянок — невпевненої в собі студентки Маші Ковальової, навіженої співачки Даші (Землепотрясної) Чуб і суворої бізнесвумен Каті Дображанської, які волею долі перетворились у відьом-берегинь Києва — києвиць, стали яскравими представниками жанру міського фентезі, в якому реальні та фантастичні елементи гармонійно змішуються, представляючи читачам знайомий і водночас абсолютно новий світ. Києвицям доводиться захищати Київ від потойбічних бід як в сьогоденні, так і в минулому, знайомлячись з багатьма історичними діячами (наприклад, в «Рецепт Мастера» важливу роль відіграє Михайло Булгаков — улюблений письменник Лузіної). Прізвища героїнь вибрані не випадково: Дображанська і Чуб взяті у бабусі та прабабусі Лади, а Маша спочатку повинна була отримати справжнє прізвище письменниці — Кучерова.

Цикл складається з десяти книг:

Захоплення відьмацькою тематикою не змусило Ладу забути про журналістські звички. Її збірки статей-роздумів на різні теми (здебільшого про стосунки) завоювали не меншу зацікавленість публіки, ніж фентезійні романи. На обкладинці багатьох з них вказані як ім’я, так і псевдонім авторки — і Лада Лузіна, і Владислава Кучерова.

«Как я была скандальной журналисткой» — книга-сповідь, видана в 2004 році, «про те, як вона жила, і більше жити не буде». Досвід роботи за лаштунками шоу-бізнесу, враження від спілкування із зірками і секрети створення інтерв’ю — все це Лада описала в книзі, яка, як і «Моя Лолита», розпродалася протягом місяця.

«Секс и город Киев» — збірка роздумів про роль жінки в стосунках. На прикладі історій кохання — своїх і подруг — Лада намагається зрозуміти, яким має бути баланс між феміністичним настроєм і покірністю чоловікові.

«Замуж в 30 лет!» — насправді ця збірка не сильно пов’язана із заміжжям. Вона більше схожа на дослідження частих жіночих «заскоків» у стосунках. До нього увійшла частина історій з наступних збірок «Я — лучшая! Пособие для начинающей эгоистки» та «Хочу замуж, или Я не брошу курить ради тебя». До цієї серії належать і збірки «Лада, не грусти, не надо! Пособие для начинающей эгоистки – 2» та «Замуж после 30, твое счастье впереди»

Ні, чоловік і жінка не з Марсу та Венери. Ми з двох ворожих таборів. Ми противники, що день за днем розтлумачують перехоплені один у одного шифровки.

«Мужчины, подруги и прочие стихийные бедствия» — роздуми про типи чоловіків і стосунків у цілому. Тема жіночої дружби теж порушується: Лада свято впевнена в тому, що вона існує, і прагне довести це навіть самим найскептичніше налаштованим читачам.

У житті жінки подруга — предмет першої необхідності.

Журналісти перехрещуються перед зустріччю з Ладою, а читачі раз у раз просять поділитися чаклунськими таємницями або запросити на зустріч «Клубу київських відьом». Іноді Ладі вдається передбачати майбутнє: наприклад, в оповіданні «Маша и Море» прототипом головної героїні стала телеведуча Марія Єфросиніна, і знайомство книжкової Маші з її майбутнім чоловіком підозріло нагадувало історію кохання самої Єфросиніної, що почалася через декілька років. Схожа історія була і з Наталею Могилевською, що стала прототипом для героїні книги «Я — ведьма» Наталі Могильової. Ще парочка цікавих збігів: коли Лада працювала над «Рецептом Мастера», в якому описуються події Жовтневої революції, на вулицях Києва почалася Помаранчева революція. Це навіть завадило їй вчасно дописати роман до кінця: занадто складно було жити і в реальному, і в уявному світі в таких  умовах. А книга «Бесы с Владимирской горки», що присвячена темі епідемій в Києві, була презентована саме перед введенням карантину… Ладу навіть декілька разів відмовлялися брати на роботу, аргументуючи це тим, що вона ж відьма!

Але насправді письменниця вважає себе віруючою людиною і щиро дивується, що люди настільки серйозно сприймають образ, вигаданий заради жарту та піару. Лада дійсно активно цікавиться окультизмом і магією — але як дослідниця, а не як практик. У книзі «Чарівні традиції українок», що вийшла в світ і українською, і російською мовами, вона зібрала народні замовляння та ворожіння, старі свята та звичаї, з ними пов’язані, а в «Неймовірному Києві» описала як популярні легенди, так і реальні історії з довгого життя міста. Вони тісно переплітаються з пригодами героїв «Киевских ведьм» та інших книг Лузіної, адже вибір багатьох локацій для них був аж ніяк не випадковим.

Іноді Лада Лузіна проводить містичні екскурсії по Києву. У численних інтерв’ю вона зізнається, що займається ними не заради заробітку, це хобі для неї — можливість поділитися знаннями, яких вона при роботі над книгами накопичила чимало, наживо поспілкуватися з читачами, подивитися, як аудиторія реагує на нові ідеї, включивши їх у програму екскурсії, і вибратися з самітництва, в якому письменниця може перебувати місяцями в процесі роботи над черговим романом. Якщо хочете потрапити на одну з таких екскурсій, стежте за її сторінкою в Facebook.

Люди кажуть, що після моїх екскурсій змінюється сприйняття Києва, тому що до цього ти жив у місті будинків і заторів, а тут раптом опиняєшся в чарівному місті, де чортові та святі місця переплетені один з одним.

Не забуває письменниця і про любов до образотворчого мистецтва: свої книги вона ілюструє сама. Ще одне захоплення Лади — садівництво. Вирощування і розведення квітів допомагає їй відновлюватися і додає сил, а вроджена впертість не дозволяє здатися на півдорозі, коли улюблена рослина ніяк не хоче розквітати.

Так, «головна відьма Києва» не сидить ночами над булькаючим казаном, не літає на шабаші, і не варто просити у неї рецепт приворотного зілля. Але тим не менш відає вона багато про що, і своїми книгами надихає читачів вивчати історію містичних практик, тісно переплетену з історією Києва і цілої країни.

Автор поста: Ирина Удовенко

Пиши про те, що бачиш - і одного разу ти побачиш набагато більше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *