Маленькі люди великої літератури: хоббіти та інша малеча

Статья, Маленькие люди большой литературы: хоббиты и другая малышня, Около книг

«Ця книга з допомогою карт не потребує ілюстрацій вона хороша і сподобаєцца всім дітям від 5 до 9». Саме так схарактеризував у внутрішній рецензії книгу Джона Толкіна «Хоббіт» десятирічний Рейнер, син видавця Стенлі Анвіна. Завдяки його схвальному відгуку було прийняте остаточне й безповоротне рішення про публікацію цього твору.

За минулі від свого першого видання десятиліття книга стала знаковою для багатьох поколінь читачів, а маленький народ, створений Толкіном, не тільки є улюбленцем читачів у всьому світі, а вже й має цілу купу нащадків. Саме хоббітам ми маємо подякувати за появу багатьох чудових творів.

Мозок змученого перевіркою студентських робіт викладача у 1937 році зробив несподіваний виверт, і він написав на полях однієї з них: «В землі була нора, а в норі жив хоббіт». Саме від цієї миті часто започатковують історію хоббітів. Однак все почалося значно раніше.

Як все почалося?

Жив у кінці двадцятих років минулого століття в Оксфорді професор. Звали його Джон Роналд Руел Толкін. Він був філологом, фахівцем з давніх мов, вивчав старожитності. Наш професор мав сім’ю і дуже любив своїх чотирьох дітей. Діти будь-коли могли заходити в його кабінет, часто гуляли з батьком і з задоволенням слухали його казки.

Джон Толкин, Около книг

У їхній сім’ї існувало дуже багато цікавих традицій, пов’язаних з цими розповідями. Так, на Різдво діти отримували листи від Різдвяного діда. Листи були не прості, а химерно розмальовані, з чудернацькими марками. Вони містили розповіді про життя Діда та його друзів: ельфів, Білого ведмедя, гномів. Також кожного року Толкіни проводили «Зимові читання». Під час них батько ходив перед каміном і розповідав про пригоди якогось казкового героя.

А ще Джон Толкін дуже переймався тим, що в англосаксів не було справжнього епосу як в інших народів. Тож він створював історію Арди, вигаданого світу, в якому діяли могутні валари, благородні ельфи та інші чудернацькі істоти.

Однієї миті ці два захоплення переплелися. Діти письменника згадують, що це відбулося десь у 1928 чи 1929 році. Саме тоді вони вперше почули історію про Більбо Беггінса. Розповідь розтягнулася на багато вечорів. Вона могла б із часом бути забутою, перерваною. Однак Крістофер, молодший син письменника, одного вечора раптом зробив батькові зауваження про те, що той раніше говорив, що вхідні двері Більбо були блакитного кольору, а тепер вони стали зеленими. Тож батькові довелося робити рукописні записи про цю історію. З цієї миті усна розповідь почала перетворюватися на літературну казку.

Досить імовірно, що спочатку Більбо не був хоббітом. У початковий період свого існування це був невисокий чоловічок, що полюбляв затишок, але одного разу вирушив бозна куди разом з чарівником і гномами. А його хоббітизація відбулася вже пізніше. Трапилося це тоді, коли в голову Толкіна залетіла ота відома фраза про хоббіта і нору.

Звідки з’явилася назва?

Якщо ельфи та гноми потрапили у світи фентезі із давніх епосів та європейських легенд, то хоббіти завдячують своїй літературній кар’єрі саме Толкіну. Походження їх назви досі викликає суперечки.

Народ хоббиты, Около книг

Багато хто вважає, що слова «хоббіт» до Толкіна не існувало, а тому схиляється до того, що він його придумав. Для цього він схрестив слова homo «людина» і rabbit «кролик». За іншою версією, хоббіти зобов’язані своїй назві давньоанглійському словосполученню hot-bytla «той, що живе в норі». Така думка є в Додатках до «Володаря перснів», але сам Толкін там жодним чином не вказує, що така гіпотеза правдива. Це більше схоже на тлумачення назви маленьких людей їхніми сусідами, адже для них однією із визначальних властивостей хоббітів було саме життя в норі.

Оригінальний погляд висловлює Анджей Сапковський. Він звертає увагу на те, що Толкін був членом елітарного професорського клубу, в якому читали ісландські саги та дискутували про них. Клуб називався по-ісландськи «Кольбітар» (від coalbiters «ті, що гризуть вугілля») через те, що його члени настільки близько сідали до каміна, що ледве чи не їли вугілля. Коли ж Толкін придумував назву для свого чарівного народу, то скомбінував назву відомої йому місцевості Хоббінген (Hobbingen) у Ворвікширі та назву клубу.

Зазначені вище гіпотези є доволі реалістичними, але складність полягає в тому, що слово «хоббіт» могло існувати задовго до хоббітів, тому Толкін міг просто взяти цю назву із якоїсь стародавньої книги. Це могла бути й книга «Денхемські списки» чотирнадцятого століття, де є такий перелік надприродних істот: «…двійники, боуги, портуни, гранти, хоббіти, хобгобліни, данни…». Однак є сумнів щодо наявності в оригінальному тексті книги саме назви «хоббіт». Її там могло не бути взагалі або ж там було написано слово «хоб». Так у староанглійській мові називали маленького пустотливого ельфа, фею чи взагалі брауні.

Хто був прототипом?

Шотландский гном Брауни, Около книг

Існують різні думки й щодо того, хто був праобразом хоббітів. Багатьом своєю зовнішністю і поведінкою вони нагадують шотландських брауні – доброзичливих маленьких чоловічків бурого кольору, які мали широкі плоскі ступні. Жили вони в норах поблизу від людей, яким намагалися допомагати в домашніх справах. Є також деякі спільні риси у хоббітів і з норвезькими пустунами нісе – маленькими домашніми духами, які теж були життєрадісними та полюбляли яскравий одяг.

Біограф Толкіна Томас Шиппі звертає увагу на подібність хоббітів і кроликів. Йому впало в око, що різні персонажі називають Більбо то кроликом, то зайчиком. Іноді він і сам порівнює себе з цими істотами. Однак автор «Хоббіта» категорично відкидав такі паралелі.

Снерги, Около книг

Сам він погоджувався з тим, що його маленький народ дещо нагадує своєю зовнішністю снергів. Це персонажі книги Едварда Вайк-Сміта «Дивна країна снергів», яку письменник читав своїм дітям. На жаль, ця книга тривалий час була забутою і перевидана лише в 1996 році англійською мовою. Іншим джерелом натхнення він називає книгу Сінклера Льюїса «Беббіт». Основним же прототипом хоббітів Джон Толкін називав себе: «По суті, я той же хоббіт – в усьому, окрім хіба зросту…»

Які вони – хоббіти?

Хоббіти мають невисокий зріст, доброзичливе обличчя зі щічками та рум’янцем, яке робить їх схожими на дітей. Волохаті й тверді ступні ніг одразу їх вирізняють. Одяг полюбляють яскравий, віддають перевагу жовтим та зеленим тонам. Вміють радіти життю, цінують прості земні радощі. Підживлюють свої сили їжею разів сім на день. Компанійські істоти, котрі обожнюють хороше товариство. Не володіють чарами, окрім простих буденних чарів, які допомагають їм швидко зникати.

Иллюстрация с хоббитами, Около книг

У давнину всі представники цього народу жили у норах, однак з часом хоббіти середнього рівня достатку почали споруджувати будиночки. Але у кожного хоббіта двері та вікна обов’язково роблять круглими.

Люди та хоббіти мають спільне походження, одначе рівень спорідненості визначити важко. Колись ми з цими істотами мали одну мову та схожі уподобання. У легендах залишилися відомості про те, що спочатку, ще до переселення в Еріадор, народ хоббітів поділявся на три племені:

  • хутроногів – типових хоббітів найбільш численного різновиду. Були вони найнижчими на зріст та найпрудкішими з поміж усіх родичів. Волосся та шкіру мали каштанового кольору, а ступні – хутряні. Селилися на пагорбах і схилах гір і товаришували з гномами. Довго дотримувалися стародавніх звичаїв і традицій.
  • стурсів – вирізнялися серед інших племен міцною статурою і були дуже подібними до людей, з якими приятелювали. Селилися на рівнинах і в долинах річок. Єдині з хоббітів носили взуття, рибалили та плавали.
  • ясноголовів – зі світлішою, ніж в інших племенах, шкірою і стрункішими та вищими на зріст. Полюбляли пригоди, дружили з ельфами, через що прославилися як чудові оповідачі та співаки. Жили в лісах і були найменш численним племенем.

З часом всі племена почали змішуватися, тож межі між ними суттєво розмилися.

Чи були в хоббітів нащадки?

Читачам одразу сподобався маленький народ, тож немає нічого дивного, що хоббіти почали моментально з’являтися і в інших мистецьких і художніх творах. Однак назва «хоббіт» захищена авторським правом і послідовники та наслідувачі Толкіна не мали права використовувати її у книгах, іграх та інших породженнях своєї уяви. Але образ маленьких любителів життя, які змушені робити подвиги та рятувати світ всупереч своєму бажанню просто жити без пригод, все одно виявився сильнішим за сухе законодавство.

Нині ми можемо знайти в літературі, кіно, іграх багатьох істот невисокого зросту із доброзичливим обличчям та хутряними ногами. Творці легко обійшли юридичні перешкоди завдяки використанню інших назв для своїх маленьких персонажів. Це і викликало появу цілої плеяди літературних нащадків хоббітів.

Халфлинги, Около книг

Підказку дав сам Толкін у «Володарі перснів». У цьому творі він наводить назву хоббітів, яку використовували для них люди – «halflings» (дослівно «половинні люди»). Вона залишилася не захищеною авторським правом, тож нею активно послуговувалися. Її можна знайти у творах у прямому транслітерованому вигляді – «халфлінги». Однак є і варіанти її перекладу – «половинчики», «невисоклики», «напівзрослики». Завдяки Анджею Сапковському з’явився варіант «низушок». Задля уникнення порушень авторського права автори йдуть і на спотворення назви «хоббіт». Таким способом були придумані боббіти й тролбіти.

Хоббіти продовжують залишатися привабливими для читачів. Їхня сила полягає в тому, що вони роблять фентезійні світи магів і героїв ближчими й зрозумілішими нам. Щирі маленькі чоловічки, змушені робити героїчні вчинки, часто викликають більше симпатії, аніж досконалі професійні герої-воїни. Тож цей маленький народець, здатний на великі справи, ще дуже й дуже довго залишатиметься з нами.

Автор поста: Наталья Коваленко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *