ru 
Сірі люди у сірих канавах довбають сіру землю. Сіре небо, сірий сніг, сірі обличчя. Сіра каламуть висмоктує життя з усього. Її влада здається абсолютною. Смерть неминуча. Але всупереч усьому посеред цього небуття спалах віри й рішуче «Так!» життю.
Згідно з опитуванням Національної бібліотеки конгресу США книга «Сказати життю “Так!” Психолог у концтаборі» увійшла до десятки книжок, які найбільше вплинули на людство. Мільйони прочитаних екземплярів, купа перевидань, переклади на понад двадцять мов світу. Це автобіографічна книга про знаходження сенсу життя навіть у нелюдських умовах. До складу цього видання також входить п’єса «Синхронізація в Біркенвальді», де письменник у художній формі передає своє світобачення.
Автором книги є Віктор Франкл, відомий психолог, вчений, моральний авторитет всього людства. З 1942 по 1945 роки він перебував у нацистських концтаборах, з поміж інших це були Освенцим та Дахау. У полум’ї війни згоріли майже всі його рідні. Свої погляди на сенс життя він почав формувати ще у довоєнні роки. Його теорія пройшла випробування в жахливих умовах і викристалізувалася під час перебування у концтаборах.
Номер 119104
Він не повинен був потрапити туди. У передмові до видання 1992 року Віктор Франкл розповідає про момент, у який він зробив свій вибір. Йому залишалося тільки піти до посольства США, щоб забрати свою візу. Однак він не міг прийняти рішення, бо надзвичайно страждав від необхідності залишити своїх рідних на поталу злу. Це була ситуація, у якій він вирішив чекати, як він це назвав, «підказки з небес». Одного дня він побачив у себе вдома уламок мармуру зі згарища синагоги, який приніс його батько. Уламок був від таблички з Десятьма заповідями. Літера, яка збереглася на ньому, позначала заповідь «Шануй батька свого й матір свою, щоб довгими були твої дні на землі». Вибір було зроблено.
«Я хотів лише показати читачеві на конкретних прикладах, що життя має потенційний сенс за будь-яких обставин, навіть за найбільш жалюгідних»
Вперше книга була видана у 1946 році. Відбулося це практично одразу після звільнення автора з концтабору. Віктор Франкл надиктовував цю книгу протягом дев’яти днів. Причиною її написання стало бажання розповісти про страждання і смерті величезної кількості невідомих і незареєстрованих жертв. Автор зазначає, що це опис того, як буденне життя в концтаборі відбилося на психології звичайного в’язня. Немає потреби говорити, що від цієї «буденності» і «звичайності» холоне кров.
«Щастя – це коли гірше обійшло стороною»
Спочатку Віктор Франкл хотів видати цю книгу лише під власним табірним номером, без зазначення свого авторства. Друзі переконали його, що книга матиме більшу психологічну цінність, якщо люди знатимуть особу автора.
Віктор Франкл розумів, що його психотерапевтичний метод, який він назвав логотерапією, повинен допомагати людям у будь-яких ситуаціях. Концтабір є одним з найбільш екстремальних проявів негараздів життя, але не єдиним, тому його мудрі поради для будь-якої людини, що прагне віднайти сенс свого життя.
Поза часом і простором
Книга складається з сукупності невеличких розповідей щодо різних сторін виживання в концтаборі. Для себе я визначила цю форму розповіді як думки на клаптиках паперу. У кожній такій міні-розповіді Віктор Франкл робить дуже глибокі спостереження щодо психології та поведінки людей і описує ситуації, на основі яких він прийшов до таких висновків.
Усі розповіді групуються навколо трьох основних фаз у психологічних реакціях в’язнів:
- прибуття до табору;
- життя в таборі;
- після звільнення.
Спочатку описується шоковий стан прибулих, нездатність усвідомити реальність того, що відбувається, спроби переконати себе, що все не так страшно. Поступово вони проходять через втрату всього, навіть своєї особистості. Єдине, що ще пов’язує з реальністю, це тіло. З часом людина впадає в апатію, починається згасання нормальних людських відчуттів і почуттів. Постійний тілесний і душевний біль, зневіра. В’язень починає сприймає світ відсторонено, ніби безтілесний привид. Трансформується і відчуття часу. Віктор Франкл пише, що в їхньому сприйнятті тиждень тривав менше, ніж день.
Мистецтво жити
Здається, що в таких страшних умовах немає чого навіть думати, про звичні для людини речі – мистецтво, гумор, красу. Та навіть у бараках концентраційних таборів люди влаштовували концерти, співали, читали вірші. Нехай це було гротескно, з точки зору Віктора Франкла, але дозволяло зберегти душу.
«Гумор – також знаряддя душі в боротьбі за самозбереження»
Видається неймовірним, що в обставинах концтабору хтось зберігав здатність жартувати, сміятися. В’язні сприймали гумор як засіб постати над ситуацією, дистанціюватись від тієї жахливої реальності, у якій вони жили. Для них гумор був частиною мистецтва жити.
Питання про сенс життя
Кожна людина є унікальною істотою з унікальними можливостями і завданнями, тому і сенс життя для кожної особистості індивідуальний. Сенс життя людина має знаходити самостійно. Віктор Франкл у своїй книзі переконує, що про сенс життя треба не запитувати, а треба розуміти, що це запитання, на яке, навпаки, треба давати відповідь. Відповідати необхідно не думками, роздумами, а діями.
«Справа не в тому, чого ми очікуємо від життя, а в тому, чого воно очікує від нас»
Усвідомлення неповторності свого комплексу знань, вмінь, завдань покладає на людину відповідальність за реалізацію протягом життя усього запланованого. Якщо людина усвідомлює свою відповідальність, розуміє, що ніхто не зможе її замінити, то вона ніколи не відмовиться від життя. Це усвідомлення дає здатність витримати найстрашніші умови.
Книга сповнена глибоких роздумів, чудового розуміння психології людини. Вона навчає любити й цінувати життя і є життєстверджувальною.
