ru 
Почався період відпусток і нарешті з’явився час реалізувати хоча б частину своїх мрій та задумів, прочитати цілу купу цікавезних і корисних книжок. Цього тижня свою колекцію можна поповнити новими достойними експонатами.
Нічні вогники
Теплими літніми ночами ми любимо дивитися в зоряне небо над головою і милуватися мерехтливими вогниками загадкових зірок. А відтепер у темряві можна роздивлятися і книгу-розглядалку (віммельбух) Петра Бартикова «Місто вночі», адже вона світиться у темряві. Вона розповідає також про вогники, але це вже добре знайомі нам вогники нічного міста. Це і вуличні ліхтарі, і реклама, і вікна осель, і навіть слабенькі вогники велосипедів. Можна розгорнути книгу і досліджувати нічне місто. На кожний тип вогників є можливість не тільки дивитися, а ще й отримати про нього цікаву та корисну інформацію. Всі створені людьми вогники називаються штучним світлом. Воно розсіюється в атмосферу і має свою спеціальну назву, про яку стане відомо з книги. Варто прочитати цю книгу і зрозуміти, про які таємниці йдеться.
Мистецтво самовираження
Захопливу історію рукописних шрифтів від римської епохи до Ренесансу можна прочитати у книзі Енн Трубек «Історія та туманне майбутнє мистецтва писати від руки». Авторка є відомим фахівцем у сфері мови та літератури, фанатом дослідження людських рукописних «візерунків» із літер. Вона переконує, що вміння писати від руки це не атавізм, а підсвідома маніфестація справжньої сутності людини.
З перших сторінок книги читач зачаровано стежить за зміною писемних традицій, пов’язаних з історією культури та винаходів, за політичними та соціальними наслідками розвитку навички писати від руки. Що відбувається з цим вмінням в епоху друкарського верстата, друкарської машинки та комп’ютера? Письмо є соціальною потребою чи мистецтвом? Як сутність письма ховається за стандартизованими символами клавіатури?
Увазі читачів пропонується талановита ода рукописному мистецтву на основі сучасних нейробіологічних досліджень від авторитетного романтика письма.
Кумедно про психологію
Якщо мозок плавиться від літньої спеки, а інтелект потерпає від нестачі нових знань, то вас врятує графічний нон-фікшн. Книга художника Грейді Клейна та професора психології Денні Оппенгеймера «Психологія. Короткий курс в коміксах» – це короткий курс шанованої всіма науки у формі малюнків. У світі вже є настільки багато досліджень з психології, що у них важко розібратися навіть професійним психологам. А от вміти розібратися в хитросплетіннях психології та використати її знахідки у житі хочеться кожній людині. Нині ми маємо надійний путівник, який зробить наш процес пізнання психології не тільки цікавим, але й кумедним.
Ексцентричне неформатне дослідження узагальнює базові поняття психології, пояснює особливості сприйняття мозком довколишньої дійсності та розкриває його виверти, які змушують людей пошиватися в дурні. Дуже складні й заплутані поняття пояснюються за допомогою продуманих дотепних малюнків.
Ще раз про Пікассо
Оповідь у книзі Майлза Юнгера «Пікассо. Живопис, що шокував світ» розпочинається у 1945 році, коли все найважливіше в мистецтві залишилося далеко позаду, коли Монмартр, і зокрема «Бато-Лавуар» були затхлими місцинами, що нагадували занедбані гробниці. Всі революції в мистецтві, які могли відбутися, вже відбулися. Саме тоді Пікассо вже мав змогу сказати у розмові Жану Кокто, що людині треба мати здібності для того, щоб дозволити собі розкіш і мати змогу зневажати її.
Але спочатку нікому не відомий молодий художник на ім’я Пабло Руїс з Барселони мав пройти через жорстку боротьбу, зневіру, відчай, несприйняття та страждання. Творчий геній, найвпливовіший митець ХХ століття свої перші кроки робив у Парижі на богемному Монмартрі, який тоді був центром свободи, анархізму та експерименталізму. Дослідження американського мистецтвознавця Майлза Юнгера цікаво розповідає про драматичні та бурхливі обставини становлення видатного Пікассо.
100 %?
Чи доводилося вам читати детективи про поліціянта, який протягом своєї кар’єри розкривав абсолютно всі злочини? Такого не буває? А ось і ні. Швейцарський письменник Жоель Діккер у своєму новому романі «Зникнення Стефані Мейлер» розповідає про такого унікума. Джесс Розенберґ завдяки своїй специфічній особливості отримав від колег прізвисько Капітан 100%. Аж ось він вирішує з цим тріумфальним результатом завершити свою кар’єру і піти у відставку.
Однак під час прощальної церемонії вшанування видатного слідчого серед його колег з’являється журналістка Стефані Мейлер. Вона стверджує, що у своїй найпершій справі, яку капітан розслідував двадцять років тому, він припустився кардинальної помилки. Результатом цього стало те, що у вбивстві звинуватили невинну людину. Журналістка сама давно займається розслідуванням того злочину, але за кілька годин після розмови з поліціянтом, вона несподівано зникає. Тож Капітану 100% не залишається нічого окрім того, щоб зачекати з відставкою і почати розслідування.
За лаштунками
Драматург та колишній саєнтолог Адам Білий та журналістка Роза Портер у 2012 році приїздять до міста Марибор, який на той момент був культурною столицею Європи. Вони поставили перед собою завдання знайти дванадцять членів таємної організації «Великий Орк». Цих осіб треба ліквідувати, щоб через прощення звільнити їх душі. Розслідувачі виявляють, що у місті існує змова, до якої причетні видатні люди міста. У місті починається ланцюжок незвичайних та химерних подій. Учасниками подій стають співробітники мариборзьких держслужб, члени культу Близнюків, черниця, дезінфектори, троє п’яних клоунів та навіть чорна свиня, що цвірінькає.
Роман Алеша Штеґера «Прощення» є соціальною сатирою у формі фантасмагоричної алегорії та фантастики. У романі йдеться про колективну пам’ять та замовчування, яке провокує повторення історичних травм. Мер міста Марибор має реального прототипа. В кінці 2012 року проти політики цього мера пройшли масові протести. Проти нього відкрили 24 кримінальних справи, всі з яких він виграв протягом наступних шести років. На додачу він знову висунув свою кандидатуру на посаду мера і виграв вибори з підтримкою у 40 % під час другого туру.
У хащах
Книга «Червоні Хащі» Фоззі (Олександра Сидоренка) привернула до себе увагу багатьох поціновувачів сучасної української літератури на нещодавньому Книжковому Арсеналі. Її ідея спала на думку ще молодому автору у той час, коли він лежав у лікарні через травму колін. Автор піднімає емоційно непрості теми переосмислення сенсу життя людиною на схилі літ та полишеності рідними та суспільством.
Колишній шкільний вчитель Богдан Андрійович Ковтун потрапляє до пансіонату для людей похилого віку, щоб доживати життя. Заклад знаходиться посеред лісу біля Черкас. Доля звела разом зовсім різних людей, яким доводиться вчитися співіснувати разом. У будинку киплять пристрасті, розвиваються любовні історії, плетуться інтриги, народжуються дружба та ворожнеча, переживаються найкращі та найгірші людські емоції. А все це приводить до переоцінки власного життя та віднайдення головним героєм нового сенсу існування.
