Роман, написаний на полотні: “Чорні водяні лілії” Мішеля Бюссі

Книга, Чорні водяні лілії, Мишель Бюсси, 978-966-942-869

Цей детектив може не сподобатися любителям жанру. А може закохати в себе. Цей загадковий француз, як і все в ньому, приваблює своєю непослідовністю і відступом від канонів.

Дія роману відбувається у сучасному Живерні, де Клод Моне прожив 30 років і написав більше 250 картин з водяними ліліями.

Перша інтрига – у назві. Клод Моне відомий фразою: “Колір – це моя… одержимість…”.  Роман відкривається епіграфом 

“Ні, ні! Тільки не чорне! Не для Моне! Чорне – це не колір!”.

 Так чому ж у Бюссі водяні лілії чорні?!

Друга інтрига – в історії трьох жінок, мешканок містечка, яких, на перший погляд, об’єднує тільки бажання поїхати з Живерні назавжди. 

“Третю, найменшу, звали Фанетта Морель. Другу – Стефані Дюпен. Перша, найстаріша, – це я”. 

Чим закінчиться шлях кожної з них?

Третя інтрига – в розслідуванні вбивств, які могли б стати для трьох героїнь можливістю виїхати з містечка. Чи буде знайдено винного?

Четверта інтрига – у викраденні картин імпресіоністів. Чи пов’язано це з усім, що відбувається?

П’ята інтрига – у розвитку стосунків найкрасивішої дівчини і привабливого, по-французьки трохи неголеного чоловіка. Чи перетворяться вони у “довго і щасливо”?

Імпресіоністи звеличували фрагмент, миттєве враження, тому не надавали значення класичній композиції. Для них центральний персонаж і об’єкт, що випадково потрапив до картини, були рівнозначні. Вони не змішували фарби на палітрі, наносячи їх на полотнище “чистими” мазками, і лише з віддалення можна побачити й оцінити усю красу моменту. Роман Мішеля Бюссі “Чорні водяні лілії” неймовірно схожий на ці полотна.

Книга рекомендується всім, хто шукає нове у жанрі детективу, хто любить живопис, імпресіонізм і Францію.