ru 
На острові Ява щасливими виявляються ті жінки, зовнішність яких виходить за межі загальноприйнятих канонів краси. Однак для роду Деві Аю, героїні роману Еки Курніавана, бути прекрасною виявилося прокляттям і означає тільки нещастя.
Роману «Краса – це горе», який критики відносять до жанру магічного реалізму, дійсно притаманні характерні риси цього художнього методу: читач губиться у лабіринтах часу, доля героїв теперішнього йде слідами стародавніх легенд, розповідь про одні й ті самі події ведеться від імені різних оповідачів. І за всіма цими хитросплетіннями, здається, ось-ось з’явиться відповідь, але за кожним з питань лише з’являються два нових.
Це сімейна сага, у якій раз у раз доводиться повертатися до родового дерева на перших сторінках, або індонезійський фольклорний епос, що починається з повстання з мертвих Деві Аю через 21 рік з дня її смерті? Де закінчується яванська реальність і починається казкова фантазія? Європейському читачеві повсякденність індонезійського острова і без петель часу і міфічних подій може здатися суцільним сюром. Секс – вершина кохання й основа життя або низинний інстинкт нецивілізованої плоті? Що для письменника важливіше – питання онтології або гострі соціальні проблеми сучасності на кшталт такої: чи можуть вчитися у школі заміжні дівчатка?
«Звичайно, за віком вона ще школярка, їй і належить з ранку до полудня бути на заняттях, але де це бачено, щоб заміжня жінка сиділа за партою?… У школі йому відмовили – мовляв, заміжній жінці тут не місце, буде погано впливати на дітей».
В основі сюжету роману – історія Деві Аю та її чотирьох доньок, троє з яких були справжніми красунями, як і їхня мати, а ось четверта була не схожа на них, і її Деві Аю назвала Красою.
Ека Курніаван став першим лауреатом Букерівської премії з Індонезії. Його творчість часто порівнюють зі спадщиною Миколи Гоголя, Мілана Кундери, Габріеля Гарсії Маркеса. Його роман «Краса – це горе» приніс йому світову славу і любов читачів. Тому що складно опиратися зануренню у створений ним світ, відчуттю, ніби читаєш «Махабхарату».
«- Якщо віриш, що можеш злетіти, то злетиш.
І на доказ Ма Іянг, гола, вся в бісеринках поту, що виблискували на сонці, немов перлини, підстрибнула, злетіла над долиною і розтанула в тумані».
