Темна сторона сили: дивацтва відомих письменників

Статья, Темная сторона силы: странности знаменитых писателей, Около книг

У всіх людей є ті дії або потреби, від яких важко відмовитися, вони ніби злиті з нашим “я”. І геніям це знайомо, причому їхні звички часто робили їх саме тими, ким вони були. Є лише одне “але”: звички ці часто були досить дивними.

Sex

Агата Кристи, Около книг

Манірна британка Агата Крісті вигадувала своїх героїв – мабуть, і сувору міс Марпл в тому числі – голяка! Правда, лежала письменниця в ню-луці не у ліжку, а у ванній. І гризла в цей час яблучка, які, за її словами, стимулювали розвиток сюжету. Іноді до цього процесу додавалося роздивляння фотографій з місць злочинів. Такий собі спа-салон “Агата Крісті”. Але це вже творчість після народження ідеї чергового детектива. А ось появі задумки у творкині Еркюля Пуаро сприяло миття посуду. Мабуть, варто частіше це робити, адже спадщина Крісті налічує 78 детективів і навіть кілька жіночих романів під псевдонімом Мері Уестмекотт. До речі, любовна проза письменниці також здобула успіх у читача, а значить, в цьому розділі Агата Крісті у нас виявилася не дарма 😉

Виктор Гюго, Около книг

До клубу “Голі й геніальні” також входив Віктор Гюго. Він любив писати повністю оголеним. Перший час він просив слугу заховати увесь його одяг, щоб пан не міг вийти на вулицю. Це допомагало зосередитися на роботі над книгою і закінчити її в строк. При цьому, за спогадами його дружини Адель Фіше, він ще й просив замкнути кімнату. З собою в добровільне ув’язнення французький письменник брав лише ковдру і пляшечку чорнила. Так створювався і його відомий роман “Собор Паризької Богоматері” з літа 1830 року по лютий 1831-го.

Пізніше, коли Гюго переїхав на острів Гернсі, звичка до оголеності залишилася. Письменник щодня після полудня ополіскувався крижаною водою з бочки на даху будинку, так що цю процедуру могли спостерігати навіть випадкові перехожі. Правда, дослідники говорять, що спогади сучасників Гюго, на жаль, не можуть достовірно сказати нам, наскільки голим був автор. Адже за моральними засадами того часу визначення “голий” могло означати те ж, що й “у негліже”. Хоча, мабуть, у випадку з обливанням водою різниця не принципова.

Александр Пушкин, Около книг

Голеньким повалятися в ліжку полюбляв і Пушкін. І не тільки у жіночих обіймах, як ви могли подумати. Його друг Олександр Вельтман зізнався, що під час бесарабського заслання Олександр Сергійович любив, лежачи оголеним, постріляти з пістолета в стіну.

А взагалі ліжко служителі Аоніди любили настільки, що деякі з них вважали за краще навіть працювати лежачи. Наприклад, Джеймс Джойс робив це на животі. При цьому писав він великими синіми олівцями і був одягнений у білу сорочку. У його випадку це пояснювалося слабким здоров’ям. Оскільки до 1930-их він майже осліп, то олівці допомагали виводити великі криві літери насиченого кольору, а сорочка краще відбивала світло. Таким чином автор “Улісса” принаймні бачив, що він пише.

Його соратник по “потоку свідомості” Марсель Пруст теж любив працювати лежачи, але вже через прагнення до комфорту і задоволення. Як, між іншим, і Марк Твен, і Трумен Капоте.

Марк Твен, Около книг

“Абсолютно горизонтальний письменник”, автор “Пригод Тома Сойєра” міг провести у ліжку цілий день. У компанії аркушів паперу, розкривши всі вікна в кімнаті. Останнє, швидше за все, було необхідно, щоб швидше вивітрювався запах сигар, які були ще однією пристрастю Марка Твена.

Трумен Капоте, який теж називав себе “горизонтальним письменником”, був згоден розглянути альтернативу спального ліжка – диван, і періодично чергував їх, озброївшись олівцем, аркушами паперу і оточивши себе запасами кави, сигарет, м’ятного чаю й, іноді, чогось міцнішого – бренді або віскі. Також автор “Сніданку у Тіффані” ніколи не починав нових справ у п’ятницю і стежив, щоб у попільничці знаходилося не більше трьох недопалків. Решту він ховав у кишеню.

Drugs

Парижский Le Club des Hashischins, Около книг

Відносини письменників і поетів зі справжніми наркотиками – паризький Le Club des Hashischins, куди заглядали Теофіль Готьє, Шарль Бодлер, Поль Верлен і Артюр Рембо, спогади сучасників про залежність Сергія Єсеніна й Ігоря Северяніна від кокаїну, Валерія Брюсова і Михайла Булгакова від морфію, Миколи Гумільова від ефіру, Євгенія Соловйова від гашишу, а Олдоса Хакслі від ЛСД – залишимо для окремої статті. На жаль, на початку минулого століття наркоманом стати було легше, тому що більшість наркотичних речовин (кокаїн, морфій, опіум) використовувались у ліках від застуди, зубних порошках і навіть у дитячих краплях. Тому нижче мова піде про більш нешкідливі засоби, що викликають звикання.

Так, Чарльз Діккенс завжди випивав ковток гарячої води після кожних 50 рядків нового тексту. Однак це дивацтво було не таким моторошним, як його любов до відвідування моргів. Він обов’язково наносив візит у ці похмурі місця в кожному місті, в якому бував. Письменник любив оглядати трупи, спостерігати за їхнім розтином і підготовкою до поховання. Причиною тому, за його словами, була надзвичайна “привабливість огидного”.

Фридрих Шиллер, Около книг

До неприємного тяга була й у Фрідріха Шиллера. Він “кайфував” від запаху гнилих яблук, і це служило йому натхненням. Про лайфхак автора оди “До радості” й “Підступності і кохання” розповів його друг Йоганн Вольфганг фон Гете: “Одного разу я прийшов провідати Фрідріха, але він кудись відлучився, і його дружина попросила мене почекати у робочому кабінеті. Я сів у крісло, сперся на стіл і раптом відчув різкий напад нудоти. Я навіть відійшов до відчиненого вікна, щоб подихати свіжим повітрям. Спочатку я не зрозумів причини цього дивного стану, а потім здогадався, що справа у різкому запаху. Скоро виявилось і його джерело: у шухляді стола у Шиллера лежала дюжина зіпсованих яблук! Я покликав було слуг, щоб вони прибрали неподобство, але мені сказали, що яблука тут покладені навмисно, що інакше господар і працювати не може. Повернувся Фрідріх і все це підтвердив!”. Чим не залежність?

Оноре Де Бальзак и кофе, Около книг

Одним з найзатятіших нарко… ой, кавоманів був Оноре де Бальзак. Кажуть, він випивав від 50 до 300 чашок чорної кави в день, без молока і цукру, щоб його ні в якому разі не покинула примхлива муза при написанні “Людської комедії”. Якщо вірити чуткам, під час її створення великий французький письменник майже не спав. Сучасники навіть стверджували, що Оноре жував мелену (або зернову – за іншою версією) каву сухою, коли зварена вже не діяла. Незважаючи на те, що вчені довели, що кава не була причиною ранньої смерті Бальзака, на здоров’ї його надмірне захоплення точно позначилося: письменника мучили сильні болі у шлунку, підвищений тиск, а також були проблеми з серцем.

Великому французу варто було б брати приклад зі свого російського ровесника – Олександра Сергійовича Пушкіна, який божеволів від набагато більш корисного напою – лимонаду. Звичайно, і він любив побалувати себе чорною кавою, однак його любов до лимонного напою не можна було порівняти ні з чим. Камердинер поета Нікіфор Федоров згадував: “Бувало, як вночі писати, зараз йому лимонад на ніч і ставиш”. А Костянтин Данзас, ліцейський друг Пушкіна і його секундант, повідав, що перед дуеллю з Дантесом вони зайшли в кондитерську, щоб випити склянку лимонаду.

Інше світило російської літератури, Микола Васильович Гоголь, мав ще більш невинну слабкість – непереборну тягу до солодкого. Він завжди носив з собою в кишенях цукерки, бублики, цукор. У цьому сенсі ми всі трошки гоголі … 🙂

Rock’n’Roll

Іноді творити геніям літератури допомагали не стільки дивацтва, скільки тусовки і прогулянки. Вільям Фолкнер і Шервуд Андерсон часто відвідували разом різні новоорлеанські заклади. Правда, від цього у першого з’явилася шкідлива звичка пити віскі під час роботи над твором.

Богемний спосіб життя, як відомо, вело і подружжя Фіцджеральд, через що Френсіс писав, в основному, вночі, коли не проводив цей час у кафе і барах. Щоб написати більше 7000-8000 слів, письменник вдавався до міцного джину.

Провести вечір у компанії друзів любив і Генрі Міллер, а міцним алкоголем від безсоння лікувався також і Марк Твен.

А ось Гертруда Стайн, що об’єднала навколо себе письменників і художників початку ХХ століття, була зразком для будь-якого ЗСЖніка. Натхнення для своєї творчості вона знаходила у прогулянках по шумних паризьких вулицях, а писала під час поїздок у легковому автомобілі.

Федір Михайлович Достоєвський теж черпав натхнення на вулицях міста. Він любив зустрічати там нових людей, розмовляти з випадковими перехожими. З цих знайомств народжувалися його ідеї і характери його персонажів.

Лев Толстой на прогулке, Около книг

Його сучасник Лев Толстой не міг уявити своє життя без активного руху. Вранці він робив зарядку, вдень рубав дрова або вправлявся з косою і плугом, багато гуляв і захоплювався вітрильним спортом. Якщо ж за день йому жодного разу не вдавалося вийти з дому хоча б пройтися, то до вечора Лев Миколайович ставав дратівливий, а вночі довго не міг заснути. “Для мене щоденний рух тілесної роботи необхідний як повітря. При сидячій розумовій роботі без руху і тілесної праці суще горе. Не походи, не попрацюй я ногами і руками протягом хоч одного дня, увечері я вже нікуди не годжуся: ні читати, ні писати, ні навіть уважно слухати інших, голова паморочиться, а в очах зірки якісь і ніч проводиться без сну”.

У користь фізичних вправ для літературного креативу вірить і Ден Браун, автор нашумілих романів “Код да Вінчі” й “Ангели і Демони”. Письменник позбавляється від творчої кризи, повиснувши на кілька хвилин догори ногами. За його словами, це допомагає розслабитися і сконцентруватися на роботі. На додаток до цього щогодини письменницької праці Браун робить перерву, щоб виконати вправи на розтяжку, присідання і віджимання.

Ще темніше

Франц Кафка доводив себе до знемоги, вдень працюючи у страховій, а вночі створюючи свої романи. Вірджинія Вульф, Микола Гоголь, Льюїс Керролл, Ернест Хемінгуей творили, стоячи за письмовими столами, конторками або навіть мольбертами. Лорд Байрон злився, побачивши сіль і пив оцет, щоб бути таким блідим, як вампіри. Вільям Вордсворт покладався у своїй творчості на думку свого собаки: якщо пес гавкав чи огризався на вірш, поет його переписував. Іван Крилов їхав милуватися пожежами, в якій би точці міста вони не відбувалися, у будь-який час доби. “Король жахів” Стівен Кінг уникає прислівників, вважаючи їх частиною мови для слабкого читача. А французька письменниця Колетт взагалі закликала музу пошуком бліх у шерсті улюбленого бульдога на прізвисько Сусі.

Практично у кожного генія була своя “фішка”, і не важливо, наскільки вона дивна, адже завдяки їй ми можемо сьогодні насолодитися їх шедеврами.

Автор поста: Нелли Самикова

Люблю подорожі та мотивуючі книги :)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *