Весняний букет: книги з «квітковою» назвою

Стаття, Весняний букет: книги з «квітковою» назвою

Хоч яка мінлива погода за вікном, у березневому повітрі виразно відчувається подих весни. Пора року, з якою приходить більше сонця, впевнено вступає у свої права. У давнину вірили, що так Деметра-Земля радіє поверненню доньки Персефони з підземного царства її чоловіка, поки та знову не спускалася у пекло на початку осені. Квіти, що розпускаються у лісах та садах, особливо надихають і тішать саме тому, що їхня краса тимчасова. Проте представники мистецтва завжди намагалися зафіксувати і зберегти її у своїх творах. «Лавка Бабуїн» зібрала кілька книг, у назвах яких згадані квіти. Подарувавши такий букет, можна бути впевненими, що він залишиться в одержувача надовго.

Умберто Еко. Имя Розы

Троянду (італійською rosa) іноді називають королевою квітів. Від епохи до епохи символіка цієї квітки змінювалася, але від цього сама троянда не ставала менш прекрасною.

Умберто Еко – відомий медієвіст, і дія його інтелектуального роману «Имя Розы» відбувається у 1327 році. Основна сюжетна лінія оповідає про вбивства, що відбуваються у середньовічному монастирі і які мусить розслідувати головний герой – колись прославлений інквізитор Вільгельм Баскервільский та його учень, послушник Адсо. Уважного читача потішать недвозначні паралелі з історіями про Шерлока Голмса і доктора Вотсона, з творчістю Хорхе Луїса Борхеса, детальна замальовка і політичного, і повсякденного життя того часу, а також міркування про величезне значення літератури у житті суспільства.

Щоправда, чому у назві вчений і письменник згадав саме троянду, до кінця неясно. За однією з версій, пряме відсилання міститься у самому романі (Rosa, Роза – також жіноче ім’я). За іншою – автор натякає на відому суперечку реалістів і номіналістів про те, що ж залишиться від імені троянди, якщо зникне сама троянда. А можливо, назва якось пов’язана з тим, що ця квітка була однією з трьох, згаданих у Біблії.

Олександр Дюма. Чорный тюльпан

«Це розквітало кохання, змушуючи квітнути все навколо: кохання – небесна квітка, ще більш осяйна, більш ароматна, ніж усі земні квіти».

Зате у випадку з романом Олександра Дюма «Чорный тюльпан» назва цілком зрозуміла. Головний герой, Корнеліус ван Берле, несамовито захоплений найдорожчим хобі у Голландії XVII сторіччя – розведенням тюльпанів. Повністю поглинений бажанням виростити тюльпан чорного кольору, щоб отримати нагороду від Товариства квітникарів, він абсолютно не підозрює ні про політичні інтриги, пов’язані з діяльністю його покійного хресного, ні про мстивість свого заздрісного сусіда, який не проти розбагатіти за допомогою чорного тюльпану. Здається, що добром усе це не скінчиться, але не варто поспішати з висновками. Надія на щасливий фінал народжується із появою Рози, прекрасної доньки тюремника. Отож роман не зовсім про тюльпани, він, звичайно ж, про кохання.

Олександр Дюма. Дама с камелиями

Найвідоміший роман Олександра Дюма-сина був написаний ним у досить молодому віці і вважається знаковим твором для літератури і мистецтва ХІХ сторіччя. В основі роману лежить особиста історія автора: головна героїня Маргарита Готьє, як і кохана письменника Марі Дюплессі, була паризькою куртизанкою і померла від туберкульозу у 23 роки. Її улюблені квіти – камелії, тому що їхній аромат майже не відчувається, на відміну від інших – нестерпних для хворого на туберкульоз на пізніх стадіях.

Роман став одкровенням, що викривало недосконалість сучасного йому суспільства, яке бачило у куртизанках лише власність їхніх багатих покровителів. Олександр Дюма одним з перших узяв на себе сміливість заявити, що дівчата, які продають тіло, мають ще й душу. Пізніше за мотивами роману було написане лібрето до опери Верді «Травіата».

Сара Джіо. Остання камелія

«Вона й не уявляла собі, що на світі буває така незвичайна краса: жодна троянда не могла зрівнятися із цією дивовижною квіткою».

Камеліям і любові до них присвячений також один з романів уже нашої сучасниці – Сари Джіо. «Остання камелія» набагато легше читається, ніж твір Олександра Дюма, хоча і тут піднімаються актуальні соціальні теми, наприклад, про токсичні стосунки. У книзі Сари Джіо тісно переплітаються два часових шари – 1940-і й початок ХХI сторіччя. Обох її героїнь – і Флору, й Еддісон – переслідують і тримають в остраху злочинці. Однак у житті жінок знайдеться місце і для кохання до справжніх джентльменів, а захоплення ботанікою допоможе розкрити чужі таємниці.

Андре Моруа. Фиалки по средам

«Наш час жадає ніжності і кохання. Під удаваним цинізмом він ховає тугу за справжніми почуттями».

Збірку проникливих новел Андре Моруа «Фиалки по средам» можна було б назвати так хоча б через її подібність до букету. Букету маленьких історій про людей, про життя, про емоції, про слабкості, однак без осуду. У цій книзі є й іронія, і викриття, і ненависть, і сентиментальна романтика, і кохання. Стиль автора підкуповує своєю легкістю, адже теми, які письменник висвітлює, насправді складні і багатогранні. В одному з оповідань мова про самого Байрона та його коханку, а в інших – про зраду або про талант і посередність. А назву збірці подарувала остання, залишена укладачами на десерт, історія про закоханого юнака, який приносив своїй дамі серця фіалки щосереди.

Рей Бредбері. Кульбабове вино

Що таке кульбаба? Звичайна квіточка, що росте вздовж доріг, на галявинах, полях і луках. Вона зацвітає вже ближче до літа і схожа на маленьке сонечко, яке зігріває своїм виглядом так само, як і її небесний батько променями. І якщо гарненько подумати, то кульбаба незмінно асоціюється з дитинством, коли одна галявина була цілим світом, коли разом з мамою або подружками ми вчилися плести перші вінки, коли вигадували пустощі з молочним соком зі стебла квітки або ворожили по тому, скільки залишилося «пушинок» після того, як дмухнути на квітку, коли вона вже дозріла.

Швидкоплинність, кінцевість часу і буття та захопленість дитинства – це все те, про що нагадує кульбаба, і про що йде мова в оповіданнях Рея Бредбері про літо одного дванадцятирічного хлопчика. Дуґ досліджує світ разом із друзями, знайомиться з сусідами, слухає розповіді старих, готує кульбабове вино і ділиться з читачами своїми відкриттями. Шкода лише, що все коли-небудь закінчується, а значить жити життя потрібно тут і зараз.

Пауль Целан. Мак і пам’ять. Поезії

Пауль Целан – ім’я, котре обов’язково називають, коли говорять про німецькомовну поетичну літературу після Другої світової війни.

Народжений у Чернівцях у єврейській родині, він пройшов випробування «трудовим» табором румунських фашистів, зберігши чуйність і глибину художнього сприйняття світу. Його перша збірка віршів побачила світ у 1952 році і стала одночасно естетичним досягненням свого часу і свідченням його історії. У двомовне видання 2013 року «Мак і пам’ять» (німецькою та українською мовами) увійшли 4 цикли його ліричних творів.

Мак, як відомо, символізує сон і забуття, які, протиставлені пам’яті, і досліджує у своїх віршах Пауль Целан. Поетичний стиль автора сповнений метафор, які належить розгадати читачеві, а форма викладу думки проста і вишукана одночасно.

Деніел Кіз. Квіти для Елджернона

Усі квіти прекрасні по-своєму, і не завжди авторові потрібно виділяти якусь певну рослину, щоб сказати про щось важливе.

«Квіти для Елджернона» – науково-фантастичне оповідання Деніела Кіза, пізніше перероблене ним у роман. В останньому письменник більше уваги приділяє сприйняттю подій другорядними персонажами, а також додає паралель між зміною пір року й етапами розвитку головного героя. Обидва твори розповідають про розумово відсталого Чарлі Гордона, який погоджується на операцію з підвищення свого інтелекту. Він став першою людиною, що зазнала такого хірургічного втручання після успішного експерименту над мишею на прізвисько Елджернон. Історію розповідає сам Чарлі й за тим, наскільки грамотно він веде свої записи, можна спостерігати результати операції. Неможливо розповісти без спойлерів, чому герой просив про квіти для Елджернона, тому скажемо лише, що на цьому моменті на очі навертаються сльози навіть у скептиків.

Шарль Бодлер. Цветы зла

Хоч про що той чи інший витвір мистецтва, квіти завжди вписуються у парадигму чогось піднесеного і прекрасного. Тільки якщо мова не йде про поетичну збірку «Цветы зла» Шарля Бодлера.

Дивовижно, але вірші збірки – про кохання. Про духовність, про жіночу красу, про пристрасть і творче начало, про прагнення до вищого. І водночас вони про самотність, біль, страждання, меланхолію і бажання померти, про підступність і небезпеку, які приховує у собі жіноче кохання. Метафоричність поезій зашкалює, а загальний їх настрій душить і пригнічує.

«Цветы зла» дійсно потрібно приймати помірними дозами (не дарма один з перекладачів Бодлера провів останні дні свого життя у психіатричній лікарні). Але не тільки щоб уникнути емоційно гнітючого враження, а ще й для того, щоб насолодитися талантом поета та чарівною похмурістю його найкращих творів. І тоді кожен читач, можливо, знайде власну відповідь на запитання: «Чому квіти?». Це краса, яка ховається у болю та злі? Це прекрасні жінки, що несуть їх? Або це саме кохання?

Автор поста: Нелли Самикова

Люблю подорожі та мотивуючі книги :)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *