ru 
Сьогодні письменницький бомонд сумує за своїм навіки втраченим товаришем – письменником-шестидесятником Анатолієм Гладіліним.
Біографія цієї людини сама гідна стати романом-бестселером. Батько Анатолія був народним суддею, мати – лікарем і, здавалося б, середньому з трьох дітей сім’ї Гладіліних від початку життя було уготовано блискуче майбутнє. Толя вступає до Літінституту, але йде з нього, так і не закінчивши навчання. Однак саме в роки перебування в інституті до нього приходить перша слава – «Хроніка часів Віктора Подгурського», роман у жанрі сповідальної прози, створений Гладіліним в двадцять років, має грандіозний резонанс. Для літературного світу настільки ранній вік письменника був сам по собі явищем неймовірним, а делікатна тема внутрішньої самотності в жорстокому навколишньому світі знайшла відгук в серцях тисяч читачів.
Гладілін був борцем з несправедливістю не тільки на сторінках своїх творів, а й у реальному житті. У середині шістдесятих років автор підтримав Андрія Синявського і Юлія Даніеля – письменників, які виступали з антирадянською агітацією. Це спричинило відмову видавництв друкувати його твори. Розуміючи, що в СРСР йому не дадуть ні жити, ні творити, Анатолій Тихонович з сім’єю іммігрує з країни в 1976 році і з тих пір до самої своєї смерті живе в Парижі. Там він працює на радіостанціях і продовжує друкуватися. У Франції були створені «Тінь вершника», «Мене вбив скотина Пелл», «Вулиця генералів» та інші не менш відомі твори. Останньою книгою, що вийшла з-під пера Гладіліна, стала повість мемуарів «Тігрушка», повна світлого смутку і витонченої, «гладілінської», іронії.
Анатолію Тихоновичу Гладіліну було 83 роки.
