ru 
Життя може дістати кожного, навіть священика. Не оминула лиха година і преподобного Пола Форда. Все пішло шкереберть. Двоє дияконів посварилися через дурницю. Троє активісток «Жіночої допомоги» вийшли з організації через плітки. Церковний хор розділився на ворожі угруповання через те, що одному співакові дісталася більша сольна партія, ніж іншому. Через критику двох службовців у «Християнському допомоговому товаристві» повністю зупинилася робота. На додачу з недільної школи звільнилися двоє вчителів та настоятель. Здається, що врятувати ситуацію може тільки геєна вогненна чи … чудо. І воно з’являється у вигляді маленької дівчинки.
Полліанна – одинадцятирічна дитина, що залишилася без батьків. Мати назвала її на честь своїх сестер – Поллі та Анни. Дівчинка після смерті батька змушена переїхати до тітки Поллі, сестри своєї давно померлої матері. Від батька у спадщину вона отримала лише дуже специфічний та своєрідний світогляд, який виявився потужним інструментом впливу на людей.
Гра в радість
Щойно у місті з’явилася нова мешканка, як усталені погляди на життя та взаємовідносини, що склалися у містян, стали руйнуватися. Звичайні розмови з маленькою дівчинкою починали приводити до того, що вирішувалися багаторічні конфлікти, об’єднувалися сім’ї, мирилися одвічні непримиренні вороги, закохані усвідомлювали, що посварилися через дрібницю. Невдовзі цю дитину знали, любили й шанували всі.
Секретною зброєю Полліанни виявилася гра, якої її навчив батько. Це гра в радість. Для того, щоб в неї грати, просто треба у будь-якій ситуації знайти щось таке, з чого можна порадіти. Грі в радість вона навчала кожного, хто траплявся у неї на шляху. І зовсім скоро люди почали помічати, що такий підхід робить життя кращим, легшим, щасливішим, а багато проблем, які видавалися надскладними, просто зникали.
Полліанноманія
Роман «Полліанна» про дівчинку, яка любила життя, був опублікований у 1913 році і одразу став бестселером. Читачі настільки близько взяли до серця долю Полліанни, що засипали авторку листами з питаннями про подальшу долю героїні. Тож Елеонор Портер написала його продовження – твір «Полліанна дорослішає». Існують також сиквели роману, створені іншими авторами.
На Бродвеї тоді поставили п’єсу за мотивами роману, яка була дуже популярною. Перший із багатьох фільмів за романом вийшов на екран у 1920 році. Мері Пікфорд, яка зіграла у ньому головну роль, заплатила Еліонор Портер величезні гроші за екранізацію.
Книга стане в пригоді не тільки дітям, але й дорослим, адже грати у радість потрібно вміти й у наш час. Роман можна розглядати як чудову підбірку афоризмів про життя. Читання книги примушує посміхатися і згадувати, що життя прекрасне, що в ньому є ціла купа приводів для радощів. На думку Полліанни грати в радість людям буває важко тому, що їм властиво вважати те, чого вони не знають, кращим, ніж те, про що вони знають. А також вони занадто довго бажали, аби все було якось по-іншому, але їм навіть на думку не спадало порадіти тому, що в них є. Мудра героїня вчить нас просто бути щасливими та радіти життю.
