Чесний до болю. Смішний до сліз. Віртуоз тужливого і радісного – Сергій Довлатов

Стаття, Чесний до болю. Смішний до сліз. Віртуоз тужливого і радісного – Сергій Довлатов, Персона

Сергій Довлатов – один з найбільш популярних і блискучих авторів XX і XXI століття. Він усіма силами протистояв долі і до останнього вірив у свою творчість. Він був ніким в СРСР, але зумів домогтися найбільших почестей як письменник в Америці. Його творами зачитуються мільйони читачів, а його іскрометні цитати назавжди стали частиною народного фольклору. Людина з непростою долею, величезною силою духу і вічно втраченим відчуттям Дому.

Дитинство і юність

Сергій Довлатов, відомий радянський і американський письменник, народився 3 вересня в важкий для всього світу 1941 рік. Його батьки, які довгий час жили і працювали в Ленінграді, вчасно зуміли виїхати з блокадного міста і переселитися в Уфу, де й з’явився на світ маленький Сергійко. Його батько і мати в той час працювали в одному театрі. Донат Мечик був режисером і керував постановкою спектаклів, а Нора Довлатова (при народженні Довлатян) була актрисою.

Після завершення блокади в 1944 році сім’ї вдалося повернутися в рідне місто. Однак відносини батьків, які і раніше не відрізнялися спокоєм, ще більше погіршилися, і через 5 років Донат і Нора розійшлися. Маленький Довлатов залишився на вихованні у мами, яка всіма силами намагалася забезпечити синові щасливе життя. Але за тих обставин зробити це було неймовірно складно, і дитинство хлопчика пройшло в бідності.

Схильність до творчості Сергій почав проявляти досить рано. Він любив фантазувати, читати класиків і писати вірші. Гуманітарні предмети давалися йому легко, а ось з інших у нього стояли низькі оцінки: вони йому просто не подобалися. Коли Довлатову було 11 років, відразу чотири його вірші були надруковані в популярній дитячій щотижневій газеті «Ленинские искры».

Після закінчення школи в 1959 році юний автор вступив до філфаку Ленінградського державного університету, де вивчав фінську мову. Саме в ці роки Довлатов тісно спілкувався з багатьма популярними поетами, письменниками, художниками того часу: Йосипом Бродським, Євгеном Рейном, Сергієм Вольфом і іншими. Однак університетське навчання не задалося, і Сергій був виключений на третьому курсі за погані оцінки з предметів.

Армія, Естонія та спроби літературної діяльності в СРСР

Після відрахування з ЛДУ Сергія Довлатова призвали до армії. Служити він відправився в невелике північне селище Республіки Комі: там він перебував у внутрішніх військах і охороняв виправно-трудові табори. Спогади армійських часів залишили серйозний відбиток в душі письменника. Після трьох років служби Сергій повернувся з «деякою приголомшеністю в погляді». Але незважаючи на похмурі спогади, саме тут Довлатов почав писати прозу і написав багато невеликих оповідань.

Після демобілізації в 1965 році Довлатов вирішує знову піти вчитися. Однак на цей раз він поступає на журналістику. Навчання письменник поєднує з роботою в корпоративній газеті технічного ВНЗ. В цей час Довлатов також працював і асистентом радянської письменниці Віри Панової, і каменерізом в Комбінаті живописно-оформлювального мистецтва.

Вересень 1972 ознаменувався для письменника переїздом в Таллінн. Він прожив там трохи більше двох з половиною років. Для отримання естонської прописки йому довелося поєднувати роботу кочегаром і позаштатним журналістом місцевої газети «Советская Эстония». В Естонії автор працював і в інших газетах як секретар і журналіст.

Багато вражень від своєю журналістської діяльності, історії колег, тонкощі роботи редакції Довлатов описав в розповідях, що увійшли до збірки «Компромисс». Іронічно, з протестом проти абсурдності буття, зі сміхом про сумне і зі сльозами про смішне – в цьому творі яскраво розкриваються головні риси стилю письменника.

Знову Ленінград, переслідування і вимушене рішення

У 1975 році автором було вирішено повернутися в улюблене місто Ленінград. В цей час Довлатов остаточно зрозумів, що його покликання полягає в літературі, писав багато прози і працював в журналі «Костер».

Однак радянські видання категорично відмовлялися друкувати його твори. Незважаючи на віртуозність його стилю, глибину думок і психологічне опрацювання персонажів, його правдиві розповіді суперечили ідеології СРСР і розкривали неугодну сторону життя. Сергій Довлатов з усіх сил боровся з системою і намагався офіційно опублікувати свої розповіді хоч десь. Виходило це нечасто і не зовсім так, як хотів автор. У журналах вдавалося надрукувати лише несерйозні розповіді на абстрактні або виробничі теми, які не особливо подобалися Сергію і не відображали повноту його авторської геніальності.

Довлатов вирішив підійти до вирішення проблеми з іншого боку. Він почав публікуватися в неофіційному самвидаві і емігрантських журналах за кордоном. Звичайно, уряду і КДБ не сподобалася така самовільність: Сергія виключили зі Спілки журналістів СРСР, що автоматично прирівнювалося до заборони працювати за професією. А пізніше надруковану в одному естонському виданні партію його книги було наказано знищити.

Зовсім зневірившись, письменник вирішив все кинути і переїхати в музей-заповідник Олександра Пушкіна, що знаходиться в селі Михайлівське. Тут він жив і працював екскурсоводом в 76-77-х роках.

Детально про цей період життя можна почитати в повісті «Заповедник». Тут головний герой Борис Аліханов, як колись і сам Довлатов, влаштовується працювати в музей Пушкіна. Перед читачами миготять колоритні портрети працівників і відвідувачів заповідника, детально розкривається справжній, а не ідеалізований образ Олександра Сергійовича і, як завжди, іронічно описується абсурдність навколишньої дійсності.

Однак і там за ним невпинно стежив КДБ, і Сергій Довлатов прийняв неймовірно складне для себе рішення – назавжди виїхати з Батьківщини і емігрувати в США.

Життя в еміграції, блискучий успіх і туга за домом

Радянський письменник переїхав в США в кінці літа 1978 року і оселився в боро Квінз в Нью-Йорку. Після переїзду він почав працювати в місцевій газеті «Новый американец», створену радянськими емігрантами. Незважаючи на те, що у цього періодичного видання був сильний конкурент «Новое русское слово», воно швидко завоювало популярність в своєму колі. Статті, написані Довлатовим для цієї газети, були надруковані в збірнику «Марш одиноких».

Пізніше письменник докладно описував історію «Нового американца» в книзі «Ремесло». Також в першій і другій частині книги Сергій розповідає про свій довгий, тернистий, непередбачуваний творчий шлях: починаючи з Радянського Союзу і закінчуючи США.

Письменницька кар’єра Сергія Довлатова в Америці повністю відрізняється від радянської. Якщо в СРСР йому доводилося всіма силами пробиватися до успіху (і абсолютно невдало), то тут можна було говорити абсолютно про все. Однак домогтися того, щоб читачі його почули, було набагато складніше. Але завдяки неймовірному таланту Довлатова і наполегливості його другої дружини Олени у письменника вийшло стати успішним. І найголовніше – нарешті повірити в себе і свою творчість.

У США прозові твори Сергія виходять один за одним. І вже в середині 80-х років він стає по-справжньому затребуваним, високооплачуваним і бажаним автором. Його розповіді навіть друкувалися в особливо престижних журналах Partisan Review и The New Yorker. А цього був удостоєний далеко не кожен навіть американський письменник. Одного разу Курт Воннеґут жартівливо обурювався з цього приводу і зізнався, що Сергій Довлатов розбив його серце. Адже сам Воннеґут і народився в цій країні, і воював за неї, але все одно не удостоївся такої честі.

Незабаром Довлатов пише і публікує свій перший твір «Иностранка», де докладно описує життя в Америці очима російських емігрантів. Головними персонажами повісті стають Маруся Татарович з іншими мешканцями будинку в російському районі Нью-Йорка. Тут герої стикаються з усілякими проблемами еміграції, закохуються і розкривають те, що близьке кожному з нас.

В еміграції популярний письменник прожив 12 років і за цей час зумів написати багато збірок оповідань, новел і повістей. Найбільш відомими і улюбленими публікою були:

  • «Чемодан» – збірник, пов’язаних між собою оповідань, наповнених ностальгією за минулим життям. Знаходячи через багато років старий чемодан, який головний герой взяв з собою в еміграцію, він перебирає кожну річ і згадує історії, пов’язані з ними. Перед героєм і читачами пропливає і служба в армії, і розставання з коханою жінкою, і багаторічна дружба, і робота каменерізом. «Чемодан» вважається однією з кращих книг письменника.
  • «Зона: Записки надзирателя» – невеликі епізоди, які показують життя ув’язнених і самих наглядачів з неприкритою правдивістю. Незважаючи на наявність властивого Довлатову гумору, ця книга вважається однією з найбільш жорстких і гнітючих.
  • «Наши» – маленькі, іскрометні, нарочито прості, але неймовірно глибокі історії про родичів письменника.
  • «Соло на ундервуде» – такий собі концентрат усієї творчості Довлатова, що включає в себе обірвані, але максимально насичені уривки, думки, сумніви, короткі і смішні замітки, фрази, які занурять вас в круговорот життя письменника.
  • «Представление» – зібрання оповідань з різних періодів творчості Сергія.

Ними зачитувалися жителі і Америки, і Європи. Радянські читачі в той час могли дізнаватися про творчість письменника завдяки самвидаву і його авторської передачі «Письменник біля мікрофону», яку Довлатов вів на американському радіо «Свобода».

Однак з принципу Сергій категорично забороняв публікувати свої ранні роботи, написані в СРСР. Все, що він коли-небудь писав там, він переписував. Заборона на публікацію творів радянського періоду письменник висловив і в своєму заповіті.

Останнім його твором став «Филиал», виданий в журналі «Зірка» в 1989 році. Як і багато повістей Довлатова, вона наповнена легким смутком, веселою тугою, іронічністю, неповторним гумором і щирістю. Раптово зустрічаючи в США свою першу і найсильнішу любов, головний герой занурює нас в теплі юнацькі спогади про відносини, життя в СРСР і самого себе в ті часи.

Незважаючи на те, що в США Довлатову вдалося здійснити «американську мрію», багатство і успіх не принесло йому повного щастя. Його буквально з’їдала зсередини туга за Батьківщиною. Сергію абсолютно не імпонувала англійська мова і, в цілому, стиль американського життя. Всі свої твори автор писав російською мовою, про російських людей і, в першу чергу, для російських людей. Сам Довлатов шалено нудьгував за Росією і сумував через те, що його діти неохоче говорять рідною мовою і повністю «американізувалися»: його сина, наприклад, звуть не Микола Довлатов, а Ніколас Доулі.

Він усім серцем любив Батьківщину, але йому так і не вдалося побачити її оновленою і вільною від багатьох заборон. І він так ніколи і не зміг знову відчути себе Вдома.

Три великі любові письменника

У США і СРСР ходили чутки, що Сергій Довлатов той ще серцеїд. Його любовне життя було насиченим, непередбачуваним і трохи божевільним. Однак світу напевно відомо лише про трьох жінок, що залишили свій слід в серці знаменитого письменника. Дві з них були офіційними дружинами, а з однією з них Сергій жив у цивільному шлюбі.

Першою дружиною і за сумісництвом першою великою любов’ю його життя стала Ася Пекуровська. З Довлатовим вони познайомилися, ще будучи студентами ЛДУ, і шалено закохалися один в одного. Хоч їхні почуття і були сильними, відносини з часом стали псуватися. Разом вони пробули лише два роки: з 1960 по 1962 рік (але розлучення було оформлене тільки в 68-м). Поки Довлатов служив в армії, Ася захопилася більш успішним письменником Василем Аксьоновим і пішла до нього від чоловіка. Відхід Пекуровської був самою що ні на є пороховою бочкою. Коли дівчина сказала Сергію про нього, він спочатку погрожував їй самогубством, а після наставив на неї рушницю і лише волею випадку фатального результату вдалося уникнути.

Через два роки після розлучення, в 1970 році, у пари народилася дочка Маша. А в 1973 році Ася з донькою емігрувала в США.

Із другою дружиною, Оленою Рітман, Довлатов познайомився в досить незвичному місці – в тролейбусі. Пара офіційно одружилася, коли Сергій повернувся з армії. Вони щасливо жили і виховували дочку Катю, яка народилася в 1966 році. Однак з часом любов почала згасати, і в 1971 році подружжя оформило розлучення. Олена з донькою поїхала жити до Америки.

Через чотири роки у Сергія Довлатова почалися відносини з Тамарою Зібуновою з Естонії. Їх зустріч відбулася на вечірці в нинішньому Петербурзі. Незважаючи на те, що вони були ледве знайомі, Сергій приїхав до Таллінна прямо до неї і почав з нею жити. Вони не були розписані, але прожили разом з 1975 по 1978 рік і ростили доньку Сашу.

З Оленою Рітман Довлатова знову звела доля, коли він в 1978 році і сам емігрував до Сполучених Штатів. Вони ще раз одружилися і почали жити разом. Саме Олені та її пробивному характеру Сергій частково зобов’язаний популярністю в США. Будучи за професією редактором, жінка вичитувала всі його рукописи, змушувала переписувати не особливо вдалі місця. Також вона активно займалася просуванням і продажом його оповідань.

В кінці життя

Незважаючи на успіх в США, багато в чому життя Сергія Довлатова не було солодким. В СРСР він вважався невдахою без визнання і будь-якої можливості заробити грошей тим, що він любив. Моральний стан Сергія було нестійким, він часто відчував себе пригніченим і почав топити своє горе в алкоголі. Після приїзду до Сполучених Штатів Америки письменник випивав набагато менше. Він відчайдушно боровся зі своїми запоями і сам ненавидів себе за них. Але навіть в ті моменти, коли Довлатов кидав пити на кілька років, тяга до міцних напоїв була величезною.

Лікарі дивувалися його міцному здоров’ю, незважаючи на те, як багато він пив. Але з часом вогняна вода дала своє. І 24 серпня 1990 року, всього в 48 років, Сергій Довлатов помер від інфаркту в машині швидкої допомоги, навіть не встигнувши доїхати до лікарні.

Сергій був похований на кладовищі Нью-Йорка, але пам’ять про нього як про великого письменника назавжди залишиться у мільйонів читачів, яких він підкорив своїми живими, одночасно смішними і трагічними, частково абсурдними, колоритними і шалено пронизливими творами.

Автор поста: Анастасия Тивикова

Люблю гладити котиків, пити каву і писати про те, що зворушує. Обожнюю книжки, які залишають відбиток в душі і огортають особливою атмосферою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *