Сер Кадзуо Ісіґуро: лицар-самурай

Стаття, Сер Кадзуо Ісіґуро: лицар-самурай, Персона

Кадзуо Ісіґуро – визнаний класик сучасності. У березні 2021 року побачив світ його новий роман Klara and the Sun, перший після 6-річної перерви. На честь цієї чудової події запрошуємо поглянути на творчий шлях лауреата Нобелівської премії з літератури від самого його початку.

Шлях

Майбутній письменник з’явився на світ у 1954 році. Його батьківщиною стало місто Нагасакі в Японії. Коли Кадзуо виповнилося 5 років, батьки вирішили перебратися до Великобританії. Тут його батько, океанограф, отримав роботу у дослідницькому інституті. Кадзуо отримав базову освіту у гімназії для хлопчиків у Сурреї. До вступу до університету юний Ісіґуро працював загоничем під час полювання на куріпок або тетеревів у королівській резиденції у Балморалі. А ще він мріяв стати музикантом, тому після закінчення школи поїхав випробовувати свої сили у США і Канаді, намагався зацікавити продюсерів і заробляв грою у клубах. Ісіґуро планував стати рок-зіркою і базікати в одній гримерці з Бобом Діланом перед своїми концертами.

Однак слави музиканта Кадзуо Ісіґуро домогтися не вдалося, і він повернувся додому. У 1974 році він вступив до Кентського університету в Кентербері, де отримав ступінь бакалавра у галузі англійської мови і філософії. Свій магістерський диплом він захистив у 1980 році вже в Університеті Східної Англії, де вивчав творче письмо. Завдяки своїй матері Кадзуо Ісіґуро зрозумів, що хоче стати письменником. Вона з дитинства прищеплювала йому любов до книг, сама будучи натхненною оповідачкою. Ісіґуро досі зберігає видання «Злочину і кари» Достоєвського, яке він отримав від матері 16-річним підлітком. Тоді ж батьки подарували йому першу друкарську машинку.

З 1976 року вільний від навчання час Кадзуо Ісіґуро присвячував роботі у соціальній службі. Він продовжив кар’єру соціального працівника у Лондоні в організації, що допомагає безхатькам, і після закінчення вузу. Тоді він почав писати, і у 1981 році були вперше видані його оповідання. Три його твори увійшли до антології малої прози письменників-початківців під назвою Introduction: No. 7: Stories by New Writers. Із 1982 року Кадзуо Ісіґуро повністю присвятив себе творчій діяльності.

Під час роботи у притулку письменник зустрів і своє кохання, Лорну Макдуґалл. Вона також була соціальною працівницею. Лорна і Кадзуо одружилися у 1986 році і відтоді мешкають у Лондоні. Вони також батьки прекрасної і талановитої дочки – Наомі, яка, як і батько, присвятила себе літературі. Вона працювала у книжковому магазині, а також у якості бібліотерапевтки. А у 2021 році незабаром після виходу нової книги її батька Наомі презентувала свій дебютний роман Common Ground.

Родина для Ісіґуро – його натхнення й опора, а також найсуворіші критики для його літературних робіт, чому він дуже вдячний, оскільки, за його словами, редактори видавництв часто бояться вносити занадто багато правок, щоб він не відмовився публікуватися у них.

Література

Основну творчу спадщину Кадзуо Ісіґуро складають його романи та збірки оповідань, які були перекладені більш ніж 50 мовами світу:

1982 – A Pale View of Hills

1986 – An Artist of the Floating World

1989 – Залишок дня / The Remains of the Day

1995 – The Unconsoled

2000 – Когда мы были сиротами / When We Were Orphans

2005 – Не відпускай мене / Never Let Me Go

2009 – Nocturnes: Five Stories of Music and Nightfall

2015 – Похований велетень / The Buried Giant

2021 – Klara and the Sun

У його першому романі A Pale View of Hills оповідь ведеться від імені японської вдови, що живе в Англії, і мова йде про руйнування і подальше відновлення Нагасакі. Окрім того, героїня намагається впоратися зі своєю особистою трагедією – самогубством дочки.

У наступному романі An Artist of the Floating World Ісіґуро також досліджує ставлення японців до Другої світової війни через призму життєвого шляху свого героя, художника на прізвище Оно, чия творчість раніше служила імперіалістичній пропаганді. Ця книга увійшла до шорт-ліста Букерівської премії за художню літературу.

Обидва твори ведуть читача у спогади і думки героїв, у яких їхнє приватне життя й особисті переживання нерозривно пов’язані з масштабними історичними подіями, що приголомшили весь світ.

Третій роман «Залишок дня» приніс Ісіґуро Букерівську премію. Його дія розгортається у повоєнній Англії, і в ньому розповідається історія літнього англійського дворецького, який розчарувався у своєму житті, проведеному на службі, і поглинений спогадами, у яких знову його історія невіддільна від світової. За словами автора, коли він писав роман, він орієнтувався на міжнародну аудиторію, тому й обрав як протагоніста дворецького – того, хто незмінно асоціюється з британською культурою. Звернення до читачів усього світу, а не вузького кола співвітчизників – те, що відрізняє покоління письменників-ровесників Кадзуо Ісіґуро від їхніх попередників у Сполученому Королівстві.

«Це почалося з жарту моєї дружини. Мав прийти журналіст і взяти у мене інтерв’ю про мій перший роман. І моя дружина сказала: «Хіба не було б дотепно, якби ця людина прийшла поставити тобі ці серйозні, важливі запитання про твій роман, а ти б удав, що ти мій дворецький?». Ми подумали, що це дуже смішна ідея. Відтоді я став одержимий дворецьким як метафорою».

Однойменна екранізація роману «Залишок дня» з Ентоні Гопкінсом й Еммою Томпсон у головних ролях була не менш успішна, ніж книга, і відзначена численними нагородами.

Молода британська письменниця Сара Перрі називає «Залишок дня» своїм улюбленим твором у Кадзуо Ісіґуро.

«Перший раз я прочитала «Залишок дня», коли мені було сімнадцять, – це потрібно було для школи. Оскільки тоді я віддавала перевагу мелодрамі, мені не сподобався сухий, безнадійний тон оповідача, але робити було нічого, і я понуро засіла за те, що здавалося мені нудною домашкою. Насправді ж переді мною виявився роман такий переконливий і такий відчайдушно зворушливий, що наступного тижня весь клас вступив у шалену суперечку про природу кохання».

За свій п’ятий роман «Когда мы были сиротами» Кадзуо Ісіґуро знов отримав номінацію на Букерівську премію за художню літературу, увійшовши до її шорт-ліста. У книзі розповідається історія англійського детектива, який намагається розібратися у зникненні своїх батьків, що сталося 20 років тому у Шанхаї.

««Когда мы были сиротами» Ісіґуро вийшов після його шедевра The Unconsoled і до бестселера «Не відпускай мене». І хоча для мене обидва ці романи – найвизначніші твори минулого століття, «Когда мы были сиротами» – найближчий моєму серцю. Коли я вперше прочитала цю книгу, мені було 26 років, і я пам’ятаю, що, закривши її, подумала: «Що це взагалі було?» …Двадцять один рік я мучилася думками про цей роман. За цей час я прочитала тисячу інших книг, але не змогла викинути з голови «Когда мы были сиротами», весь час міркуючи над запитаннями, породженими цим романом», – розповідає письменниця Мадлен Тьєн.

Його шостий роман «Не відпускай мене» дійсно приніс своєму авторові ще більшу славу, перетворившися потім на вражаючу екранізацію, де одну з головних ролей виконала Кіра Найтлі. У цій книзі Кадзуо Ісіґуро буквально препарує ним же вигадане суспільство, делікатно торкаючися при цьому і тих етичних питань, які є актуальними у реальному світі. Історія розповідає про людей-клонів, яких вирощують як донорів органів, але при цьому виявляється, що вони здатні відчувати емоції, як і всі ми. І якщо в екранізації зроблений акцент на самому жахливому факті такого рішення медицини, то у тексті Ісіґуро набагато більш диким здається прийняття клонами своєї долі, коли вони міркують про біль, ще живучи без деяких органів, як про випадок на роботі.

Романи «Залишок дня» і «Не відпускай мене» разом були продані у кількості більше двох мільйонів примірників.

«Опублікований у 2005 році роман Ісіґуро «Не відпускай мене», що оповідає про моральний аспект генетичних досліджень і, зокрема, клонування, допоміг нам зрозуміти, що автор рішуче проти поділу людей на категорії. Його наступного повноцінного прозового твору, яскравого фантастичного роману про похід на страшне чудовисько, читачам довелося чекати 10 років», – згадує письменник Ієн Ренкін, який називає «Похованого велетня» своєю улюбленою книжкою у спадщині Кадзуо Ісіґуро.

Ренкін навіть побував на автограф-сесії автора після однієї з презентацій роману, де з’ясував, що дружина Кадзуо Ісіґуро порадила чоловікові повністю переписати роман після того, як прочитала його ранню версію. Письменник послухав дружину і знищив ту чернетку. Ось чому прихильникам довелося чекати цього твору так довго. У проміжку між «Не відпускай мене» і «Похованим велетнем» вийшла збірка оповідань Ісіґуро «Ноктюрни» про музику і музикантів, цінна створюваною нею атмосферою і післясмаком, який відчуваєш, перегортаючи останню сторінку.

Новітній роман Ісіґуро Klara and the Sun стосується гострих питань сучасності – взаємин людини і штучного інтелекту. Цього разу оповідь ведеться від імені дроїда, який працює «другом» дитини. Дія відбувається у невизначеному, але, очевидно, не такому вже далекому майбутньому. Світогляд робота чимось схожий на дитячий, тому що вона постійно пізнає світ, вчиться чомусь, зауважує те, що вислизає від дорослих людей, що ховаються за робочими і побутовими проблемами. За словами Ісіґуро, спочатку він планував написати дитячу книгу, уявляв собі яскраве видання з великими ілюстраціями для юних читачів 5-6 років. Однак, коли він поділився ідеєю зі своєю дочкою Наомі і розповів їй, про що хоче написати, вона рішуче заявила, що таку історію не можна розповідати дітям, тому що вона може травмувати їх. Так з’явився «дорослий» роман Klara and the Sun.

Сам автор пропонує читати його як певний супровід до свого більш раннього твору – «Не відпускай мене».

«Певною мірою як письменник ви завжди ведете діалог з вашими попередніми книгами з точки зору емоцій і атмосфери», – говорить Ісіґуро в одному зі своїх інтерв’ю. – «Частина мене хотіла відповісти на «Не відпускай мене», дуже сумну книгу. Вона не зовсім песимістична, але дуже сумна. Тому я хотів відповісти на таке бачення. …Я хотів зосередитися на тому, аби відзначити все, що варто святкувати у людській природі. Як для письменника, для мене це більш оптимістичний досвід».

Сценарії

Література – не єдиний терен, на якому Кадзуо Ісіґуро успішно застосовує свій талант. Він співпрацював із Джорджем Толесом і Гаєм Меддіною при підготовці сценарію до мелодрами The Saddest Music in the World, дія якої відбувається у 1930-х роках, з Ізабеллою Росселіні у головній ролі. Він також написав оригінальні сценарії для таких успішних проєктів британського телебачення, як A Profile of Arthur J. Mason у 1984 році, The Gourmet у 1986-му та The White Countess у 2005-му.

Проте талант Ісіґуро як автора був відзначений найвищими нагородами саме у галузі літератури. Лауреат Нобелівської премії з літератури 2017 року і Букерівської премії, Кадзуо Ісіґуро також був удостоєний лицарського звання за Службу літературі у 2018-му, а ще нагороджений кількома орденами у Франції та Японії.

Нобелівська премія

Як вже стало зрозуміло, дружина Кадзуо Ісіґуро Лорна підтримує чоловіка в усьому, що стосується його літературної діяльності. Так вона вчинила і 5 жовтня 2017 року, коли стало відомо, що Кадзуо Ісіґуро став володарем Нобелівської премії з літератури. Кажуть, що в той момент Лорна була у перукаря, але припинила всі салонні процедури, щойно побачила повідомлення про знакову подію у житті її чоловіка. Вона повинна була бути поруч.

Нобелівський комітет назвав Кадзуо Ісіґуро письменником, який «у своїх романах неймовірної емоційної сили оголює безодню, приховану за нашим ілюзорним відчуттям зв’язку зі світом». Для самого письменника новина стала потрясінням дзвінок від його агента заскочив Ісіґуро зненацька за пізнім сніданком. Уже зовсім скоро на порозі його будинку був натовп журналістів. Зі своєї родини одній з перших Кадзуо повідомив новину матері, а та лише відповіла: «Я знала, що рано чи пізно ти її отримаєш». Саме їй Ісіґуро присвятив роман Klara and the Sun, перший твір після отримання премії. А ось багато рис для своєї героїні, робота Клари, Кадзуо позичив від свого батька, якого вважає геніальним вченим, що був абсолютно безпорадним у побуті.

Цікаво, що рок-кумир юності Ісіґуро Боб Ділан також отримав Нобелівську премію з літератури лише на один рік раніше. Але ще цікавіше те, що Кадзуо Ісіґуро визнання такого рівня налякало.

«Особливість Нобелівської премії в тому, що це нагорода за досягнення протягом життєвого шляху. Ніхто не чекає, що ви що-небудь опублікуєте після її отримання. …Ти починаєш думати – а що, як це моя остання книга?».

На щастя шанувальників Кадзуо Ісіґуро, його творчий шлях триває. Він як і раніше працює у своєму крихітному кабінеті, у якому стоїть 2 комп’ютери і куди вхід дозволений тільки йому. Однак, за словами письменника, на написання роману у нього завжди йде близько 5 років: спочатку потрібно продумати сюжет, дуже багато працювати з чернеткою. Письменник порівнює цей процес з боєм на мечах у самураїв: супротивники довго придивляються один до одного і лише потім оголюють мечі для декількох точних ударів.

У зв’язку з виходом свого нового роману про штучний інтелект Klara and the Sun у своїх інтерв’ю Кадзуо Ісіґуро багато розмірковує про вплив технологій на людське життя включно з письменницькою професією. На його думку, люди занадто довго займали у цій сфері пануючу позицію, і, можливо, письменників скоро замінять роботи. Однак і на цей випадок у літературного самурая Кадзуо Ісіґуро є переможне рішення: людям потрібно шукати нові форми і нові сюжети. Роботи не зможуть перемогти людину, доки ми відкриті новому і готові вчитися.

Автор поста: Нелли Самикова

Люблю подорожі та мотивуючі книги :)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *