Посмішка Гілберт Лізи

«Будеш посміхатися – станеш гарною жінкою. До тебе прийде сила, за допомогою якої ти станеш гарною. І зможеш використовувати цю силу – гарну силу, – щоб досягти в житті того, чого хочеш».

Це цитата з роману Елізабет Гілберт «Їсти, молитися, кохати», який зачарував, надихнув, допоміг пережити труднощі мільйонам жінок нашої планети. У 2019 році вийде новий роман письменниці «City of Girls» про театральний світ 1940-х років, в якому головній героїні належить відкрити себе, позбутися стереотипів і зрозуміти нарешті, що в житті потрібно бути ніким іншим, окрім самої себе. Напередодні Всесвітнього жіночого дня пропонуємо познайомитися ближче з талановитим автором та яскравою і сильною жінкою – Елізабет Гілберт.

Посмішка очима

Механізм посмішки простий. Людина відчуває позитивні емоції, і мозок подає певні сигнали, запускаючи м’язи обличчя. Однак перший відблиск радості з’являється на обличчі ще раніше – у глибині очей. Так починається посмішка.

Початком творчого шляху Елізабет Гілберт були короткі оповідання, які дівчина писала вночі, коли була студенткою Нью-Йоркського університету, де вона вивчала політологію. Після завершення навчання уродженка Коннектикуту вирушила подорожувати країною в пошуках безцінного досвіду, який авторка пізніше трансформувала у художні твори. Під час своїх мандрів для того, щоб зустріти максимальну кількість найрізноманітніших мешканців Америки, Елізабет працювала в барах, їдальнях, на ранчо. Побаченим вона поділилася в збірнику малої прози «Найкраща дружина».

Назва, яку збірник отримав в перекладі, дуже віддалено (якщо не сказати – ніяк) відображає його сутність. Про шлюб йдеться лише в останньому з 12 оповідань, які входять до його складу. Решта більше схожі на дорожні замітки – не дарма ж в оригіналі збірник називається «Пілігрими», – на нібито цитати з чийогось життя, випадково побачені фрагменти. Тут розмови біля багаття між дівчиною з Пенсильванії Мартою Нокс і її новим другом на прізвисько Сміливець про полювання і родео, про те, чи можна дівчині у всьому цьому брати участь. Тут грубе втручання непроханих сусідів в життя Джин і Бенні з Вайомінгу і – навіть більш того – у саму природу, коли вони намагаються «поговорити» з лосями, а потреби і природний розпорядок лосів їх не цікавить. Тут і таємнича історія хлопчика Піта і дівчинки Аліси, яких Рой зустрів поряд з білим пікапом на узбіччі, коли Піт обрізав ножем джинси Аліси, перетворюючи їх в шорти. І тим не менш усі ці уривки неймовірним чином складаються в єдину мозаїку, що зображає Америку за межами великих міст.

«Рой вів машину по знайомій дорозі і думав про порожні, зруйновані будинки тих людей, з якими він виріс і яких тепер більше не було: вони померли по-справжньому або майже померли. А це, думав Рой, майже одне й те саме. Верона і сама майже померла, як й інші численні маленькі містечка, знайомі Рою».

Збірник «Найкраща дружина» вийшов у 1997 році, і за нього Елізабет Гілберт отримала престижну літературну премію в галузі художньої літератури PEN/Hemingway Award.

Оселившись у Нью-Йорку, Гілберт присвятила себе журналістській кар’єрі, публікуючись в таких великих видань, як GQ, Spin і The New York Times. За свої статті вона тричі удостоювалася однією з найбільших премій в американській журналістиці The National Magazine Award. Більш того, одна з її статей для GQ, заснована на її власному досвіді роботи барменом, стала основою сценарію фільму «Бар «Дикий Койот». Інша її стаття «Юстас Конвей не схожий на жодного чоловіка, якого я зустрічала» перетворилася на книгу «Останній романтик», яка побачила світ у 2002 році. Це реальна історія нашого сучасника, лісоруба Юстас Конвея, представника професії, яка зникає наші дні.

На сьогодні опубліковані 7 книг Елізабет Гілберт:

• Найкраща дружина / Pilgrims (1997)
• Міцні чоловіки / Stern men (2000)
• Останній романтик / The Last American Man (2002)
• Їсти, молитися, кохати / Eat, pray, love (2006)
• Законний шлюб / Committed (2010)
• Природа всіх речей / The Signature of All Things (2013)
• Велика магія: Творче життя без страху / Big Magic: Creative Living Beyond Fear (2017)

Свою другу книгу – «Міцні чоловіки» – автор знову присвятила негламурній Америці, оповідаючи про жорстоке протистояння двох рибальських островів біля узбережжя штату Мен, які буквально воювали один з одним за території, на яких вони займалися промислом предків – ловом омарів. Ворожнеча двох островів, як і ворожнеча Монтеккі й Капулетті, тягнеться з незапам’ятних часів, коли на островах з’явилися перші емігранти: на одному – зі Швеції, на іншому – з Італії. І спадщина Шекспіра згадана не випадково: американська Джульєтта Рут Томас повертається на рідний острів після навчання в коледжі, незважаючи на відмовляння родичів, тому що закохана. В Ромео з ворожого острова. Звичайно, крім любовних перипетій, Елізабет Гілберт в своїй особливій манері, ясно і просто, описує побут рибалок штату Мен, ставлення остров’ян до загибелі моряків під час чергового виходу за уловом, проблеми близькоспоріднених шлюбів на таких замкнутих територіях. При цьому вся розповідь сповнена любові до співвітчизників і світлом простих радощів. Спойлер: фінал буде далеко не шекспірівський, тому що американські рибачки розуміються на тому, як переконати в своїй правоті навіть найміцніших чоловіків. Уже на початку своєї письменницької кар’єри Елізабет Гілберт взяла курс на зображення сильних духом жінок.

Голлівудська посмішка

Поворотним моментом у творчості Гілберт стало, звичайно, видання у 2006 році роману «Їсти, молитися, кохати». Він приніс письменниці всесвітню славу, мільйонні тиражі, хвалебні відгуки критиків. Це, безумовно, привід посміхатися по-голлівудськи, «на всі 32 зуба». Фахівці у цій галузі найчастіше в якості прикладу «голлівудської посмішки» наводять посмішку Джулії Робертс, яка зіграла Елізабет Гілберт в екранізації її мемуарів.

«Потрібно, щоб на місце” я хочу “, прийшло” я можу”».

Роман «Їсти, молитися, кохати» присвячений річній подорожі автора по світу після болючого розлучення з метою віднайти себе. Для цих пошуків Елізабет вибрала три країни – Італію, Індію та Індонезію. Як вона зазначає в романі, вибрала не свідомо, проте її друзі точно підмітили, що не просто так усі три країни починаються з «I» (в латинському написанні), що в перекладі з англійської означає «Я». В Італії героїня набирається сил, пізнає «радість байдикування» (bel far niente) і насолоджується смачною піцою, ні в чому собі не відмовляючи, вивчаючи італійську мову й фліртуючи з гарячими італійцями. Розділ про Індію, навпаки, присвячений духовному саморозвитку й аскетизму. Незважаючи на плани відвідати кілька місць у цій дивовижній країні, Елізабет залишається на всі 4 місяці у першому ж монастирі. В Індонезії вона вчиться мудрості, гармонії, радості життя і знаходить нове кохання, яке стає набагато глибшим і усвідомленим почуттям завдяки вже пережитому досвіду. Письменниця і в цій книзі не зраджує своєму стилю, простому і душевному. При читанні здається, ніби сидиш за чашкою чаю з близькою подружкою, яка ділиться враженнями від останньої подорожі, розповідає, як ненавиділа медитацію о 5-й ранку, а потім вистрибувала з вікна заради того, щоб потрапити на неї, коли сусідка випадково замкнула її в кімнаті. Як мріяла взяти обітницю мовчання, але її зобов’язали зустрічати гостей монастиря, які опісля сказали, що вона справила на них враження найтихішої людини на території. Як знайшла нових друзів на Балі і як допомагала їм з нерухомістю. І як вибачила собі й колишньому чоловікові, як боялася нового кохання і як все-таки на нього зважилася.

Відтоді роман витримав безліч перевидань, його можна придбати у м’якій або твердій палітурці, у форматі Pocket Book і з різними обкладинками. У 2010 році Columbia Pictures екранізувала мемуари Елізабет Гілберт, роль якої, як уже згадувалося, виконала Джулія Робертс, а компанію їй склали Хав’єр Бардем, Біллі Крудап, Річард Дженкінс і Джеймс Франко. Книга перекладена більш ніж 30 мовами, проте її, як і раніше, цікаво прочитати в оригіналі і навіть можна вчити з її допомогою англійську мову.

Кілька років по тому вийшов роман-продовження подій з «Їсти, молитися, кохати» під назвою «Законний шлюб», у якому автор багато уваги приділила інституту шлюбу і виклала своє ставлення до нього. Так склалося, що Філіпе, з яким Ліз познайомилася на Балі, відмовили у в’їзді в США. Єдине, що дало б йому можливість відвідати батьківщину коханої, – це їх легалізований, законний шлюб. Героїня приймає рішення цілий рік жити за межами Штатів з коханим, розмірковуючи над тим, чи виходити їй заміж вдруге. Ця книга вийшла набагато менш динамічною, ніж попередниця. Тут багато роздумів, внутрішніх монологів, історичних довідок, проте легкість і простота авторського стилю залишаються незмінними. І незважаючи на в’язкість розвитку сюжету, читачки чекають розв’язки з нетерпінням. Тим більше, що у Філіпе виявляється теж нешаблонний погляд на сучасне подружжя, як і в його Елізабет:

«Одного разу я чула, як Філіпе каже одному з наших знайомих, що завжди вважав, ніби місце жінки на кухні… де вона сидить у зручному кріслі, задерши ноги, п’є вино і дивиться, як чоловік готує вечерю».

Роман «Природа всіх речей» зовсім інший. Це історія дівчини, спадкової вченої, що виросла в родині ботаніків, які займалися дослідженнями видів з часів подорожі Кука до островів. Автор простежує весь шлях Алми Віттекер від народження до смерті десь у 90 років. З дитинства її оточують видатні діячі науки, а життя її знаменитого батька взагалі схоже на суцільну пригоду. Дівчинка, безумовно, зростає неординарною особистістю. За сюжетом саме вона робить відкриття, рівне теорії Дарвіна. Але незважаючи на свій розум, обдарованість, успіх у наукових колах, Алма самотня і страждає від того, що не вміє належним чином фліртувати і ніяк не зустріне свою половинку. Її особисте життя обмежується коробкою з порнографічними книгами і мастурбацією в затишному куточку. Її незадоволеність в сексуальному плані в певний момент затьмарює любов до науки. Коли вона, врешті-решт, виходить заміж за, як їй здається, її духовного близнюка, шлюб виявляється невдалим. Це роман, який зачіпає за живе, роман про місце жінки в світі, про її роль у суспільстві, про питання виховання, в тому числі і сексуального.

«Якщо любиш щось досить сильно, рано чи пізно воно розкриє всі свої секрети».

Роман був названий Кращою книгою 2013 року за версією The New York Times.

Посмішка без визначень

Відомо, що будь-яке визначення обмежує, а рамки лише заважають творчості. Тому чим складніша й цікавіша особистість, тим складніше її визначити. Як Елізабет Гілберт.

У своїй книзі «Велика магія» вона знову намагається розсунути межі традиційного мислення і цього разу розмірковує про творчий процес і натхнення. При чому вона не обмежується створенням художніх творів, вона говорить про творення самого життя. Ця книга – відмінний «копняк» для тих, хто звик чекати понеділків, щоб щось змінити. Елізабет Гілберт знову ненав’язливо, як добра старша подруга, мотивує, кладе руки в ноги читачкам і відправляє підкорювати світ.

«Хочете написати книгу? Створити пісню? Знімати кіно? Розписувати кераміку? Вчитися танцювати? Відкривати нові землі? Хочете намалювати пеніс на стіні? Зробіть це».

Для тих, хто вирішив творити на кухні, відмінно доповнить творчий процес видання, підготовлене Гілберт в співавторстві з Маргарет Ярдлі Портер, – «Кулінарна книга моєї прабабусі». Не факт, що рецепти цибулевого або сочевичного супу, чатні або сирного паштету з цього опусу життєздатні, однак для натхнення їх буде достатньо. Тим більше, що читати про особливості харчування Америки минулого століття вже саме по собі цікаво.

«У ті дні дівчата ще вважали, що на чоловіків можна справити враження своєю кулінарною майстерністю».

Героїня книги знаходить замітки з рецептами своєї прабабусі на горищі і занурюється в читання. Ніби подорожуючи в часі, читач все більше огортається теплом родинного вогнища. Будьте впевнені, готувати захочеться навіть тим, у кого вершиною кулінарного мистецтва раніше була «Мівіна»!

Родина, любов, дружба, щастя, успіх, радість життя … Ось те, що знайдеться в будь-якій книзі Елізабет Гілберт, про що б не був сюжет. Вона народилася у родині, яка заробляла, даруючи радість людям. Її батьки володіли фермою з вирощування різдвяних ялинок. Можливо, ця атмосфера вічного свята і магії залишилася з Елізабет назавжди. Трохи більше року тому письменниця оформила розлучення зі своїм другим чоловіком й узаконила стосунки зі своєю давньою подругою Райєю Еліас. У творчості Гілберт завжди була ода жінці. Сподіваємося, що і в наступних творах вона залишиться вірною Women’s Power.

Її щирість підкуповує, її посмішка заряджає позитивом, а книги надихають.

«…Варто змінити всього одне життя, і ти зміниш весь світ».

І почати потрібно зі свого. Просто зараз.